| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Вік як один з обов'язкових ознак суб'єкта злочину. «Вікова неосудність» |
||
|
Безсумнівно, що здатність усвідомлювати фактичну сторо-ну і суспільну небезпеку свого діяння та керувати ним залежить від вікового розвитку. У кримінальному законодавстві ряду зарубіжних країн встановлюються певні вік-ні межі відповідальності, які виключають зі сфери кримінально-правового впливу малолітніх, а також неповнолітні, типовий рівень інтелектуально-вольового розвитку 1 Див : Курс радянського кримінального права. У 5-ти т. Ленінград, 1968. Т. 1. С. 369. 2 Див: Протченко Б.А. До поняття неосудності / / Радянська юстиція. 1987. № 17. С. 22. Яких вказує на те, що при вчиненні суспільно небез-них діянь вони не усвідомлювали характеру і значення своїх дію-вий або не могли керувати ними. Історична практика застосування заходів кримінальної відпові-дальності закономірно призвела до того, що вік особи, відпрацьовано-лишнього рівень інтелектуально-вольового розвитку, став необ-хідно ознакою складу злочину. Відповідно до ст. 20 КК кримінальна відповідальність особи настає, за загальним правилом, по досягненні ним 16-річного віку. Встановлення цього віку не є довільним-ним, а визначається з урахуванням історичного досвіду кримінально-правового регулювання, даних педагогіки, медицини, пси-психологія та біології про етапи формування людської пси-Хікі. У частині 2 ст. 20 КК перераховані злочини, відповідальність за які настає з 14 років. Законодавець виділив ці склади злочину, керуючись такими підстави-ми (причинами): 1) традиційність, оскільки саме звичайний для всіх часів характер діяння дозволяє вважати, що суспільно небезпечні наслідки зрозумілі для осіб, які досягли зазначеного віз-раста; 2) відносно високий ступінь суспільної небезпеки ряду злочинів; 3) поширеність в середовищі досконалий-нолетних; 4) міра соціальної терпимості до відхиляється цієї категорії осіб. Встановлюючи той чи інший віз-раст настання кримінальної відповідальності, законодавець також бере в розрахунок здатність усвідомлення не тільки самого фак-та порушення закону (в такому випадку відповідальність за вбивство або крадіжку можна було б встановити і з більш раннього возрас-та), а й соціальної цінності дотримання відповідних заборон. За вчинення окремих злочинів кримінальна відпові-венность настає не з 16-річного, а з більш пізнього віку, який встановлюється безпосередньо в статтях Особливої частини КК (наприклад, ст. 150, 151) або випливає з сенсу зако-ну (наприклад, ст. 285, 286 КК). Особа вважається досягли віку кримінальної відповідально-сті з нуля годин доби, наступних за днем народження. Якщо від-сутні дані про дату народження неповнолітнього, то його вік встановлюється за допомогою судово-медичної екс-пертизи, а днем народження підсудного вважається останній день року, який названий експертами. При визначенні віку максимальним і мінімальним числом років суд виходить з перед-полагаемого експертизою мінімального віку недосконало-річного. На підставі викладеного можна зробити висновок, що вік в кримінально-правовому сенсі - це не просто певне кіль-кість прожитих років, а ще й об'єктивна характеристика здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керівників-дить ними . Відповідно до ч. 3 ст. 20 КК, якщо особа хоча і досягло вказаного в законі віку, але не володіє необхідними пси-хофізіческімі властивостями, що дозволяють йому правильно оце-нивать свою поведінку, він не підлягає кримінальній відповідально-сті. Ця норма дозволяє органам попереднього слідства і суду враховувати явно виражене відставання інтелектуального і вольового розвитку неповнолітнього. Таким чином, не ставиться в відповідальність діяння, вчинене особою по досягненні віку, зазначеного в ч.1 і 2 ст. 20 КК, якщо воно слідом-ствие відставання в психічному розвитку, не пов'язаному з психи-ного розладом, не могла повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку свого діяння або керувати ним. У науці кримінального права невідповідність психічного раз-розвитку підлітка його фактичному віку іменується «вік-ная неосудність». Необхідно відзначити, що розвиток психічних функцій ре- бенка відбувається в певні вікові періоди, і якщо він не отримує в цей час необхідної інформації, то його созре-вання сповільнюється. Відставання в психічному розвитку проявля-ються досить різноманітно: окрім інтелектуальної недоста-точності і незрілості психіки зустрічаються також порушення поведінки і волі, емоційної сфери. У таких осіб не сформували-рова критичні здібності і здатності адекватно прогнив-зировать наслідки своїх дій. Затримка психофізичного розвитку на рівні дитячого чи підліткового віку іменує-ся інфантилізмом. У психіатрії наводяться різні види інфантилізму. За походженням виділяють інфантилізм кон-стітуціональний, органічний, ендокринний, соціально-культурний. Проте всі види інфантилізму, крім останнього, відносяться до форм психічної патології і не можуть бути ознакою «вікової неосудності». Відповідно, для даного поняття має значення тільки інфантилізм, обумовлений соціальної чи педагогічною занедбаністю, оскільки він не пов'язаний з психічним розладом. «Цій умові повною мірою відповідає тільки соціально-культурні форми інфантилізму» 1. Соціальний інфантилізм спостерігається при нормальному фізичному і психологічному розвитку. Йому властиві не відповідають віку риси дитячості в поведінці, в судженнях, а також підвищена сугестивність, емо-нальних нестійкість. Виникнення зазначеного вище стану формується під впливом наступних факторів: 1) педагогічна занедбаність. Для нормального розвитку підлітка велике значення мають умови виховання. Діти, які виросли в дитячих будинках, малокультурних сім'ях, де ніхто не займається їх вихованням та розвитком, часто відстають в інтелектуальних відношенні від своїх однолітків. Подібне можемо бачити і при недоліку уваги, любові та турботи. Також вре-менная психічна затримка розвитку може з'явитися через тривалої розлуки з батьками та близькими, коли підліток знаходиться в лікарнях і санаторіях («госпитализм»). Відсутність або недостатність правильного педагогічно-го впливу виступає однією з головних причин відставання в психічному розвитку підлітків з повноцінною психікою. Психічні функції людини розвиваються в процесі навчання і виховання, а не є наслідком дозрівання в визначений-ве час тих чи інших мозкових структур. Відповідно, без належного навчання та виховання у підлітків зі здоровою психікою виникає недорозвинення окремих функцій психіки; 2) неправильне виховання. У цьому випадку батьки чрез-розмірено опікають дитину, не дозволяють йому самому вирабати-вать способи самозахисту, нормальні для його віку. Такі діти є егоцентричним, примхливими, нестерпними, 1 Судова психіатрія / Под ред. Т.В. Морозова. М., 1986. С. 331. Безпорадними, вони прагнуть співчуття і визнанню, але при цьому проявляють невиправдані амбіції і претензії. Ні-дивлячись на те що для їхнього віку у них нормальний інтелект, підлітки погано пристосовані до реального життя. Це перебуваючи-ня в судовій психіатрії іменується «синдром єдиної дитини»; 3) «сенсорна депривація» (сліпота, глухота, глухонімота). Самі по собі зазначені дефекти не є психічними розладами і не обов'язково призводять до відставання у психиче-ському розвитку. Це відбувається, якщо сенсорна депривація не була своєчасно виявлена, внаслідок чого дитина була ли-шен спеціального навчання і виховання. При сліпоти Інфанті-лизм пов'язаний з дефектом зору. Затримка психічного розвитку при глухоті пов'язана з нерозумінням мови інших людей, що ве-дет до обмеженості інформації. Якщо слух знижується в ран-ньому дитячому віці, то велика ймовірність, що це відіб'ється на психічному розвитку підлітка. Соматичні захворювання, перенесені в ранньому дитинстві, також можуть відбитися на психічну розвитку дитини, якщо вони протікали в тривалій або важкій формі. При цьому може спостерігатися не тільки отстава-ня у психічному розвитку, а й олігофренія. Таким чином, перераховані вище причини утворюють поня-тя «відставання в психічному розвитку», якщо вони: 1) носять тимчасовий характер, тобто при правильному вихованні і навчанні (при соціальному інфантилізмі) і лікуванні (при соматичних захворюваннях) затримка розвитку є оборотною; 2) не свя-зани з психічними розладами. Необхідно відзначити, що соціальний інфантилізм або зі-автоматично захворювання будуть обов'язковими ознаками віковій неосудності тільки у випадку, якщо вони вплинуть на здатність підлітка повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездейст-вия) або керувати ними. Отже, «вікова Нєвма-няемость» характеризується ще й юридичним критерієм, кото-рий припускає ослаблення зазначеної здатності через те, що вона не отримала належного розвитку. При вікової Нєвма-няемості обличчя через психічного недорозвинення позбавлене можли-ності повною мірою свідомо регулювати свою поведінку. Ця здатність складається поступово в результаті вихованням ня, навчання і спостереження. Батьки та педагоги з дитинства роз'ясню-ясняют підлітку небезпека деяких вчинків. До визначений-ному віком у неповнолітніх формується життєвий досвід, який дозволяє їм співвідносити свої дії (бьоздей-ствие) із загальноприйнятими нормами. Якщо ж несовершеннолет-ний був позбавлений належного навчання і виховання, то йому значно важче, ніж його одноліткам, орієнтуватися в житті. Недостатнє усвідомлення своїх дій (бездіяльності), а також слабкість вольового процесу відбувається через те, що психічний розвиток таких підлітків відстає від їх фактіче-ського віку. Крім того, необхідно встановити, що саме під час з-вершенія суспільно небезпечного дії (бездіяльності) відставання в психічному розвитку, не пов'язаному з психічним розстрой-ством, мало вплив на інтелектуально-вольову сферу психічної діяльності підлітка. Вікова неосудність характеризується наступними ознаками (критеріями): 1) медичним - наявність отстава-ня в психічному розвитку, не пов'язаному з психічним розладами; 2) юридичним, який означає, що особа не міг- ло повною мірою усвідомлювати фактичний характер і гро-ную небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними; 3) тимчасовим (темпоральних), що вказує на те, що саме в момент вчинення суспільно небезпечного діяння два інших ознаки вікової неосудності впливали на поведінку підлітка. Таким чином, «вікова неосудність» - це правове поняття, яке означає, що особа, яка досягла віку уго-ловний відповідальності, в момент вчинення суспільно небезпечного діяння внаслідок відставання в психічному розви-тії, не пов'язаному з психічним розладом, не могло в повній мірі усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї поведінки або керувати ним. Значення «вікової неосудності» полягає в тому, що такі особи не підлягають кримінальній відповідальності. При цьому медичні заходи примусового характеру до них застосовувати-ся не можуть, так як відставання в психічному розвитку не носить хворобливого характеру. До них не можна застосувати і примусову-ні заходи виховного впливу (ст. 90 КК). Таким, обра-зом, КК не передбачає ніяких заходів кримінально-правового характеру для даної категорії осіб. Слід враховувати, що відповідно до п. 4 ст. 15 Федерального закону від 24 червня 1999 № 120-ФЗ «Про основи системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх» 1 підлітки, які не підля-щие кримінальної відповідальності внаслідок вікової Нєвма-няемості, можуть бути поміщені в спеціальні навчально-воспита тільні установи закритого типу. Однак цей захід не носить кримінально-правового характеру. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. Вік як один з обов'язкових ознак суб'єкта злочину. «Вікова неосудність» " |
||
|
||