| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Введення |
||
|
особи в правовому регулюванні сучасного міжнародного бізнесу, буде зручніше з простого і цілком тривіального прикладу. Припустимо, що в одній з країн світу існує якась компанія, яка займається виробництвом і продажем комп'ютерів. Компанія має своє фірмове найменування, зареєстрований товарний знак, виняткові права на ряд комп'ютерних програм, а також ноу-хау, що відносяться до процесу виробництва комп'ютерів і їх комплектуючих. Дана компанія була заснована як юридична особа відповідно до законами цієї країни, її засновниками є фізичні особи - громадяни однієї і тієї ж країни. Спочатку наша компанія працювала виключно на внутрішньому ринку своєї держави, продаючи вироблені комп'ютери посередникам і кінцевим споживачам з того ж держави. Аж до даного моменту складаються відносини не мають іноземного елемента і не зачіпають правові системи закордонних держав, тому вони знаходяться поза полем зору міжнародного приватного права. Однак припустимо, що справи нашої компанії пішли в гору і їй стало тісно на місцевому ринку. З'явилася потреба в розширенні ринків збуту і продажу комп'ютерів іноземним користувачам. Думаю, що читач погодиться з тим, що змальована ситуація є цілком типовою. Які ж економічні можливості щодо виходу на зовнішні ринки має наша компанія і якими правовими засобами регулюватимуться виникаючі відносини? Найбільш простою формою, преобладавшей аж до другої половини XX в., Є звичайний експорт готової продукції в зарубіжні країни. Дана економічна операція, як правило, буде опосредоваться укладенням договору міжнародної купівлі-продажу між нашою компанією та іноземним покупцем. Деяким ускладненням даної схеми є залучення до збуту продукції іноземного посередника шляхом укладання з ним договорів доручення, комісії, агентських угод. Описана форма виходу на зарубіжний ринок має цілий ряд недоліків. Наша компанія буде нести великі витрати у зв'язку з транспортуванням готової продукції, її страхуванням в дорозі, проходженням процедур експортного контролю. Крім того, компанія може зіткнутися з високими митами і заходами нетарифного регулювання імпорту (ліцензуванням, квотуванням), спрямованими на протекціоністську захист місцевих товаровиробників. Таким чином, нашої компанії швидше за все буде більш вигідно організувати виробництво своїх комп'ютерів на території іноземної держави для того, щоб знизити собівартість виробленої продукції (за рахунок зменшення транспортних витрат, використання дешевших сировини і робочої сили) і уникнути перешкод, пов'язаних з експортно-імпортним контролем. При цьому наша компанія може звернутися до допомоги зацікавлених осіб, що знаходяться на території іноземної держави, і надати їм право за відповідне винагороду виробляти комп'ютери і здійснювати їх збут на території іноземної держави. В якості правової форми регулювання виникаючих відносин будуть використані договір франчайзингу (комерційної концесії) і ліцензійні договори на надання прав з використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать компанії. Недоліком даної схеми є те, що организуемое на території іноземної держави виробництво буде перебувати поза безпосереднього контролю нашої компанії, а значна частина одержуваних доходів буде належати іноземним партнерам. Зазначені вище правові форми поєднує та обставина, що виникаючі відносини перебувають у площині договірного (обязатель жавного) права, а ступінь взаємодії нашої компанії з іноземними державами зведена до мінімуму. Внаслідок описаних недоліків цих форм компанія буде прагнути до встановлення більш тісного контакту з територією іноземної держави для організації власного, повністю підконтрольного виробництва комп'ютерів та їх подальшого продажу на території іноземної держави. У цьому випадку ступінь зіткнення з іноземної правової системою придбає набагато більш широкий характер, а правове регулювання виникаючих відносин вже не зможе обмежитися зобов'язально-правовими засобами. Створення виробництва на території іноземної держави неминуче вимагатиме встановлення того суб'єкта, який представлятиме дане майно в обороті, укладати угоди з постачальниками сировини і покупцями готової продукції, вступати в трудові відносини з працівниками, нести публічно-правові обов'язки (насамперед податкового характеру), випливають з здійснення підприємницької діяльності на території іноземної держави. Наша компанія може обмежитися відкриттям філії на тер торії іноземної держави для ведення операцій на іноземному ринку. При цьому компанія залишається тим суб'єктом, який виступає в майновому обороті і виконує публічно-правові обов'язки. Філія в особі його голови лише представляє нашу компанію, діючи в рамках довіреності та положення, що затверджується компанією. Дана правова форма також не позбавлена багатьох практичних незручностей. У першу чергу це пов'язано з повною майновою відповідальністю за угодами, здійсненим за участю філії. Тому ця правова форма не дозволяє заздалегідь обмежити певними рамками ризики, пов'язані з веденням підприємницької діяльності на території іноземної держави. Створення філії не дозволяє використовувати ті правові можливості, які держава надає власним громадянам і організаціям, оскільки філія обгрунтовано розглядається приймаючим державою в якості складової частини (відокремленого підрозділу) зарубіжної компанії. Нарешті, створення філії не дозволяє залучити до організації нового виробництва третя особа-компанію або громадянина цієї іноземної держави - шляхом надання притягається третій особі можливості участі в управлінні і отриманні прибутку з організовуваного виробництва. Недоліки правової форми філії відзначав В.П. Мозолин на прикладі аналізу американського законодавства: іноземна юридична особа, створила відокремлений підрозділ, несе відповідальність за всіма зобов'язаннями, що виникли в зв'язку з діяльністю цього підрозділу; відкриття відокремленого підрозділу, як правило, пов'язано з необхідністю виконання цілого ряду адміністративних формальностей; юридичне особа вимушена розкривати владі іноземної держави широке коло інформації, а також представляти звіти про діяльність всієї компанії в цілому. Однак найголовнішим недоліком, за його думку, є те, що створюване відокремлений підрозділ розглядається як іноземного суб'єкта права, яка не може скористатися цілим рядом переваг, що надаються національним комерційним організаціям (у тому числі в галузі оподаткування, доступу в певні сфери економіки, поширення адміністративних обмежень) [2]. Таким чином, наша компанія починає відчувати потребу в «асимільованості» нового виробництва з правовою системою іноземного держави, використанні таких правових коштів, які дозволили б повністю включитися в економічне життя цієї держави без відбитка чужорідного, чужого даного правопорядку явища. Тут на допомогу нашій компанії приходить інститут юридичної особи, який у сьогоднішньому світі отримав універсальне поширення в якості правового засобу, що забезпечує уявлення («суб'єктивізація») в економічному обороті масивів майнових цінностей, призначених для досягнення тієї чи іншої комерційної мети. Правовий інститут юридичної особи дає можливість іноземцю, образно висловлюючись, «поріднитися» з іноземним правопорядком, задіявши правову форму місцевого (національного) юридичної особи, яка з питань створення та подальшої діяльності повністю підпорядковується правовій системі цієї іноземної держави. У майновому обороті чудесним чином (чудесним - для людини недосвідченого) з'являється новий суб'єкт права, який з економічною точки зору є повністю підконтрольним нашої чужоземної компанії, але з юридичної точки зору розглядається як повноцінний вітчизняний підприємець, якого відкритий потенційний доступ до тих господарським можливостям, якими користуються місцеві громадяни і юридичні особи. Ми б назвали відбуваються з нашою компанією в іноземному державі перетворення якоїсь «правової мімікрією», при якій зарубіжному юридичній особі вдається для цілей ведення своєї підприємницької діяльності на території іншої держави «прикинутися» вітчизняним суб'єктом («вжити личину» такого суб'єкта) права при повній підтримці в цьому з боку даного іноземної держави. Використання правової форми вітчизняного юридичної особи дозволяє нашій компанії усунути описані вище незручності, пов'язані з використанням альтернативних правових форм. Наша компанія (з деякими, правда, застереженнями) може використовувати вигоди принципу обмеженої відповідальності за боргами розміром майна, внесеного в статутний капітал створюваного на території іноземної держави юридичної особи. Компанія отримує можливість залучити до реалізації проекту зацікавлена третя особа шляхом передачі йому частки участі в статутному капіталі нової компанії. Нарешті, створюване юридична особа, як формально самостійний суб'єкт права, може вступати в договірні відносини з нашою материнською компанією, що відкриває додаткові можливості з точки зору побудови фінансових схем і процедур управлінського контролю. Отже, такими економічні можливості участі юридичної особи в міжнародних господарських зв'язках, а також ті правові форми (інститути), які можуть бути використані при цьому. Надалі будуть детально розглянуті всі методи і засоби правового регулювання, наявні в арсеналі міжнародного приватного права для впорядкування відносин, що виникають між державами та іноземними юридичними особами. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Введення " |
||
|
||