ГоловнаАдміністративне, фінансове, інформаційне правоАдміністративне право → 
« Попередня Наступна »
С. В. Ківалов. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ, 2004 - перейти до змісту підручника

22.3. Організаційно-структурне забезпечення державного контролю у сфері виконавчої влади

Суб'єкти контролю у сфері державного управління відрізняються як за своїм правовим положенням, так і за структурою та формами діяльності.
Контроль у сфері державного управління в тій чи іншою мірою здійснюють усі органи виконавчої влади. Але зміст контрольної діяльності, обсяг, форми та методи й власне призначення мають у різних суб'єктів значні відмінності. Для одних органів контроль є основною діяльністю, для інших - елементом при виконанні основних функцій. Тому контроль у сфері управління здійснюється як спеціальними органами контролю, так і органами загальної компетенції.
Статтею 116 Конституції України передбачає здійснення контролю Кабінетом Міністрів України відповідно до його повноважень як вищого органу в системі органів виконавчої влади. Однак сам механізм такого контролю відсутній. Мова йде про необхідність створення спеціального органу контролю на рівні центральних органів виконавчої влади.
Президентський контроль в Україні здійснюється за допомогою спеціального Контрольного управління у складі Адміністрації Президента України. За дорученням Президента України контрольне управління проводить перевірки виконання органами виконавчої влади, їх посадовими особами,

державними службовцями законів України, указів і розпоряджень Президента України. За підсумками таких перевірок, результати яких доводяться до відома Президента, приймаються відповідні рішення.
Слід зазначити, що відповідні контрольні структури існують і в інших державах. Так, в Росії діє Контрольне управління Президента Російської Федерації. У положенні про цей орган зазначається, що Контрольне управління здійснює свою діяльність згідно з планами контрольних перевірок, які затверджуються президентом Росії, а також керівником адміністрації президента Росії. Конституція Білорусі в статтях 129 і 130 передбачає створення Комітету державного контролю. Його завдання полягає у здійсненні державного контролю за виконанням республіканського бюджету, використанням державної власності, виконанням актів Президента, парламенту, уряду та інших державних органів, які регулюють відносини державної власності, господарські, фінансові та податкові відносини.
В Україні створюється складна система органів контролю, які мають різні організаційні форми і правове становище в системі органів виконавчої влади. Провідне місце серед них належить функціональним центральним органам, для яких контроль є основною функцією по відношенню до підлеглих в адміністративному порядку державних органів і організацій. Вони мають право приймати у межах своєї компетенції, обов'язкові для міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств і організацій акти, давати обов'язкові для виконання вказівки.
У цій групі суб'єктів контролю слід виділити Антимонопольний комітет України. Це - центральний орган виконавець іншої влади, який зобов'язаний забезпечувати згідно зі своєю компетенцією контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємств і споживачів від його порушення.
Основними завданнями Антимонопольного комітету є здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки. У систему антимонопольних органів входять Антимонопольний комітет у складі голови й десяти державних уповноважених та територіальні відділення, створювані Антимонопольним комітетом. Діяльність цієї важливої ??для формування ринкових відносин контрольної системи регулюється Законом України «Про Антимонопольний комітет» та Положенням про його територіальні відділення Антимонопольного комітету України.

З владних повноважень, якими наділений Антимонопольний комітет в межах своєї компетенції для реалізації контрольних функцій, слід відзначити право отримувати матеріали, необхідні для вирішення питань, віднесених до компетенції органів Антимонопольного комітету. Але контроль органів Антимонопольного комітету не зводиться тільки до аналізу звітів, статистичних та інших документальних даних. Вони не дають повної картини стану та зв'язку їх з іншими явищами, які можуть вплинути на них. Тому необхідно поєднувати різні форми контролю. Така можливість поєднання надається правом безперешкодного відвідування державними уповноваженими підприємств, установ, організацій з метою ознайомлення з документами та іншими матеріалами, необхідними для перевірки. Комплексне вивчення результатів, отриманих в ході контролю, дає можливість проаналізувати причини порушень антимонопольного законодавства, правил конкуренції, прав та інтересів підприємців.
Правовим наслідком за результатами контрольної діяльності Антимонопольного комітету, державних уповноважених, адміністративних колегій та голів територіальних відділень комітету можуть бути розпорядження чи постанови, обов'язкові для виконання. Відповідну постанову приймається органами Антимонопольного комітету з питань примусового поділу монопольних утворень, а також при накладенні штрафів на підприємців за порушення антимонопольного законодавства.
В числі державних комітетів з функціями міжгалузевого контролю слід також назвати Державний комітет статистики.
У зв'язку з поширенням вживання таких понять, як «державний нагляд» і «державний контроль» необхідно зупинитися на них більш детально.
У Декреті Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів і правил та про відповідальність за їх порушення» (ст. 1) наведені значення цих термінів. Державний нагляд тут розглядається як діяльність спеціально уповноважених органів виконавчої влади по контролю за дотриманням підприємцями стандартів, норм і правил при виробництві та випуску якісної продукції. Однак таке значення терміну «нагляд» мало чим відрізняється від контролю, який здійснюється іншими органами. Можна стверджувати, що в сучасній літературі та законодавстві чіткого розмежування у понятті контролю та нагляду майже не існує. Хоча його і можна провести. Воно полягає в широті сфери, що охоплюється контролем і наглядом, а також специфіці методів і форм впливу.

Однією з важливих організаційних форм здійснення контролю є державні інспекції. Це - спеціальні органи в системі державного управління, що здійснюють надвідомчий контроль, а сфера їх діяльності й владні повноваження поширюються на суб'єкти, незалежно від їх відомчої підпорядкованості.
Відзначимо, що в Україні досить інтенсивно відбувається формування інституту державних інспекцій. При цьому на практиці і в законодавстві термін «державна інспекція» використовується не лише стосовно контрольних органів з надвідомчими повноваженнями, а й щодо органів, які здійснюють внутрішньовідомчий контроль, або взагалі не носять інспекційний характер. Такі органи з надвідомчою функцією контролю і владними повноваженнями в деяких випадках називаються службами, управліннями.
Створювані державні інспекції з нагляду в окремих галузях управління відрізняються порядком їх створення, правовим положенням та повноваженнями. В Україні діють державні інспекції, безпосередньо підпорядковані Кабінету Міністрів України або які є структурними підрозділами міністерства: в ранзі управління, відділу, окремої служби при центральному органі виконавчої влади.
При створенні контролюючого державного органу слід керуватися потребами органу, в складі якого або при якому він буде діяти, обсягом його контрольних повноважень, підконтрольними суб'єктами. Спеціалізація створюваних державних інспекцій різноманітна і визначається потребою практики в контролі у певній галузі управління.
У пошуках найбільш доцільною підпорядкованості кожної державної інспекції для забезпечення максимальної ефективності її діяльності слід співставляти функції відомства, в складі якого знаходиться інспекція, з функціями самої інспекції як частини цілого. З часом практика зможе дати відповідь на питання, чи правильно об'єднати різні функції в одному органі, наскільки вони сумісні, і чи можуть при такому об'єднанні виникати розбіжності державних та відомчих інтересів. Враховуючи можливість виникнення таких колізій, та з метою уникнення відомчого підходу у діях державних інспекцій, вони повинні бути виведені зі складу міністерства чи відомства.
Такий підхід слід використовувати саме тепер, коли відбувається інтенсивний процес формування систем державних інспекцій у різних галузях управління, зокрема, для відомості паралельних функцій до необхідного мінімуму. Так, наприклад, здійснювати екологічну експертизу, крім Міні-

стерства навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, мають право Державний комітет по земельних ресурсах, Комітет водного господарства України, Міністерство охорони здоров'я, Комітет України з питань геології та використання надр. При реалізації такого права мова може йти не тільки про дублювання, що не завжди погано, оскільки результати експертизи різних відомств можна проаналізувати для відтворення дійсного стану, а й про зіткнення різних інтересів як самих відомств, так і територій. Чи підприємств. Незалежність державних інспекцій від відомчого впливу гарантується їх організаційної самостійністю, призначенням керівника та затвердженням положення Кабінетом Міністрів України. Так, наприклад, Головний державний інспектор ветеринарної медицини України призначається на посаду Кабінетом Міністрів України.
Інше становище з Головною державною інспекцією з карантину рослин України. Вона є спеціально уповноваженим державним органом з карантину рослин з центральною науково-дослідною карантинною лабораторією і центральним фумігаційним загоном Міністерства агропромислового комплексу України. Головний державний інспектор з карантину рослин, який є керівником Головної державної інспекції з карантину рослин України, призначається на посаду і звільняється з посади Міністерством агропромислового комплексу України.
Наведені приклади свідчать про існування різних підходів у визначенні правового положення державних інспекцій та їх взаємовідносин з іншими органами державного управління.
Слід враховувати, що державна інспекція - спеціальний орган виконавчої влади із самостійними завданнями. Тому правовий статус, організація і компетенція держінспекції мають бути закріплені у спеціальному законодавчому акті про контрольні інспекції, що діють у сфері виконавчої влади. Орієнтовною назвою такого акту може бути: «Про контрольні інспекції в органах виконавчої влади» або необхідно виділити розділ у проекті Закону «Про державний контроль у сфері виконавчої влади».
При такому порядку визначення правового статусу державної інспекції, отримання владних повноважень від найвищого органу державного управління значно підвищиться роль і авторитет цього контрольного органу. Такий підхід сприятиме й створенню правового забезпечення діяльності державних інспекцій, визначення їх структури, взаємовідносин і розмежування компетенції між структурними підрозділами. Разом з тим чіткий правовий регла-

мент державних інспекцій сприятиме й ефективності їх діяльності.
При визначенні повноважень державних інспекцій необхідно встановити правило, за яким державна інспекція наділяється лише тими повноваженнями, які характерні для неї як спеціального органу державного управління - органу контролю. Тому неприпустимо покладання на неї відповідальності ще й за стан справ у сфері управління, в якій вона здійснює контроль.
У процесі адміністративної реформи в Україні необхідну увагу має бути приділено системі державного контролю та системі органів державного контролю у сфері виконавчої влади. Тому створення і діяльність вже існуючих органів контролю у сфері управління потрібно розглядати з урахуванням нових завдань, що стоять перед державним управлінням, змін у самій системі управління і функціях органів державного управління. Перш ніж ліквідувати, а потім створювати заново, потрібно використовувати вже існуюче, залишити в ньому те, що виправдане практикою. А для цього слід чітко визначитися, яка система контролю необхідна на даному етапі розвитку держави, які завдання вона має виконувати і якою має бути структура системи органів державного контролю.
Рішення про доцільність існування органів державного контролю має визначатися не суб'єктивно, чиїмось бажанням, а шляхом ретельного обгрунтування потреб практики. Якщо орган загальної компетенції справляється з виконанням контрольної діяльності, й сама ця діяльність не потребує специфічної роботи, її обсяг може бути виконаний органом, наділеним правом контролювати. У цьому випадку немає необхідності в створенні спеціального органу контролю. Інша справа, коли орган не має можливості виконувати функції контролю повною мірою. У такому випадку повинна створюватися відповідна структура для її виконання.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "22.3. Організаційно-структурне забезпечення державного контролю у сфері виконавчої влади"
  1.  § 2. Структура і організація роботи представницького органу муніципального утворення
      Відомо, що для того, щоб підприємство випускало свою продукцію, необхідно організувати належним чином його роботу. Представницький орган муніципального освіти також випускає свою "продукцію" - приймає рішення, в першу чергу нормативні рішення. Тому й тут потрібна дієздатна структура, чітка організація правотворчої діяльності, необхідні "цеху" - комітети, комісії,
  2.  § 4. Контрольний орган муніципального освіти
      Принципова можливість створення муніципальними утвореннями власних контрольних органів випливає зі змісту Конституції РФ. БК РФ в п. 2 ст. 265 підтверджує право представницьких органів місцевого самоврядування на створення власних контрольних органів для проведення зовнішнього аудиту бюджетів. Згідно ст. 153 БК РФ представницькі органи місцевого самоврядування формують і
  3.  § 2. Місцева адміністрація
      Термін "місцева адміністрація" рівнозначний терміну "виконавчо-розпорядчий орган муніципального освіти". Виконавчо-розпорядчий орган є постійно діючим органом місцевого самоврядування. Законодавство не містить норм про можливість і порядок припинення повноважень місцевої адміністрації. Інститут припинення повноважень передбачений лише для посадових осіб
  4.  § 2. Створення комерційних організацій
      Установа комерційних організацій. Процес створення комерційних організацій розпадається на дві стадії: установа та державна реєстрація. Крім основної мети - систематичного отримання прибутку, - створення комерційних організацій переслідує ті ж цілі, що і створення інших юридичних осіб. Це відокремлення майна засновника, обмеження майнового ризику учасника
  5.  § 1. Банківська система. Правове становище кредитних організацій
      Поняття і структура банківської системи. З точки зору виконуваних економічних функцій банківська система є частиною фінансової системи. Через банки проходять практично всі грошові ресурси за винятком тих сум, які залишаються на руках у населення або в порушення правил про порядок розрахунків обертаються в роздрібному товарообігу без відображення в бухгалтерському обліку та без проводки по касі.
  6.  § 1. Поняття і принципи місцевого самоврядування. Моделі взаємовідносин державної влади та місцевого самоврядування
      Поняття місцевого самоврядування відносно недавно стало загальновживаним в російському праві. В якості юридичного терміну воно було закріплено в Законі СРСР від 9 квітня 1990, N 1418-1 "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР". -------------------------------- Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. 1990. N 16. Ст. 267.
  7.  § 2. Регулювання компетенції органів місцевого самоврядування
      У російській правовій науці загальнотеоретичні аспекти проблеми компетенції досить детально розглянуті. І хоча в наукових роботах, присвячених цим питанням, мова йде, як правило, про компетенції державного органу, видається, що містяться в них положення і висновки про поняття, структуру компетенції цілком застосовні і до органів місцевого самоврядування, оскільки, незважаючи на те що
  8.  § 3. Визначення повноважень органів державної влади у сфері місцевого самоврядування
      На думку О.М. Костюкова, публічна влада на місцевому рівні проявляється у двох аспектах. По-перше, влада, що виникає у зв'язку з безпосереднім здійсненням повноважень, що належать самому муніципальному освіті, його населенню та органам місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - це насамперед владне управління, вплив, що має в основі правову обумовленість
  9.  § 2. Форми опосередкованої участі населення у здійсненні муніципальної влади
      Відмінності органів місцевого самоврядування від органів влади державної чітко простежуються в Конституції Російської Федерації. В якості таких виступають: по-перше, суб'єкт, який дані органи представляють і від імені якого здійснюють будь-які юридичні дії, по-друге, територіальні межі юрисдикції владних органів, по-третє, виняткові, їм одним притаманні особливості.
  10.  § 1. Економічна основа місцевого самоврядування
      Поняття "економічна основа місцевого самоврядування" було введено Федеральним законом 1995 Воно не втратило актуальності і в даний час. Ресурсну базу місцевого самоврядування становлять муніципальна власність, місцеві фінанси, майно, що перебуває у державній власності і передане в управління органам місцевого самоврядування, а також інша власність, яка служить
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка