| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
25.1. Сутність державного управління економікою |
||
|
Останні роки характеризуються для України тим, що певні зміни зазнає характер управлінського впливу на економічні відносини. Все більш цей вплив з боку держави на економіку і її галузі набуває характеру загального регулювання. Питання про співвідношення державного управління та державного регулювання має свою історію. Насамперед, вона пов'язана з тим, що в науці існують два протилежних підходи до участі держави в регулюванні економічних процесів - класична і кейнсіанська теорії. З точки зору класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозицій, що робить неможливими порушення в економіці, зокрема інфляцію, безробіття, спад виробництва. Теорія Дж. М. Кейнса, на відміну від класичної, обгрунтовує об'єктивну необхідність і велике практичне значення державного регулювання економіки1. Однак слід зазначити, що в розвинених країнах практично відсутні «чисті» моделі державного управління економікою. Як показує світовий досвід, без участі держави ринкові відносини не можуть бути ефективними, соціально-орієнтованими. І тому основним завданням науки адміністративного права є визначення функцій держави по 1 Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки. - К., 2000. - С. 6. Регулювання економічних процесів, методів, за допомогою яких воно відбувається, і меж втручання держави у ринкове господарство. Порівнюючи категорії державного управління та державного регулювання, визначимось, перш за все, з поняттями. Державне управління економікою передбачає пряме втручання органів виконавчої влади у діяльність господарюючих суб'єктів, безпосереднє керівництво нею шляхом оперативно-розпорядчих дій, яке виражається в тому, що держава приймає на себе функції прогнозування, планування, організації господарської діяльності суб'єктів та контроль за її ефективним здійсненням. У такому значенні державне управління економікою притаманне СРСР - авторитарній державі, економіка якого грунтувалася на державній власності на засоби виробництва і переважна кількість виробленої продукції, на праці, незначне економічне стимулювання якого затьмарювалося малоефективним ідеологічним. За таких умов управління господарською діяльністю підприємств, що грунтуються на державній та квазідержавній (так званої колгоспно-кооперативної) формах власності, цілком покладалося на відповідні органи державної влади, а саме - органи управління економікою. Спроби здійснювати централізоване управління економікою, недовіра до самостійності й ініціативності (вірніше, недопущення такої самостійності та ініціативності) суб'єктів господарської діяльності, приводили до створення громіздких загальносоюзної та республіканських систем управління економікою з дублюванням управлінських функцій ланками системи як у горизонтальній, так і у вертикальній площині. Це тягло неефективність управлінських рішень, зволікання з їх прийняттям, багаторазову «перестраховку» і т. п. Все це негативно впливало на економіку в цілому. Таким чином, органи державного управління економікою здійснювали комплекс дій, практично визначає базові параметри функціонування підприємства. За таких умов керівництво підприємства діяло безініціативно, постійно намагаючись перекласти відповідальність на керівні органи і уникаючи новаторських рішень у стратегії і тактиці роботи підприємства. В умовах зміни громадського порядку і переходу до іншої системи господарювання в економічній сфері відбулися серйозні зміни, які потягли її ускладнення. Плюралізм і рівноправність форм власності на засоби виробництва, свобода підприємницької діяльності, вільний рух то- варов, послуг і фінансових коштів на території України і нові можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, приватизація значної частини державного сектору економіки послужили причиною появи і динамічного зростання приватного сектора економіки, пожвавлення товарообігу, появи конкуренції, вільного ринкового ціноутворення, ускладнення економічної інфраструктури, значної інформатизації економічної діяльності. Зміна структури власності призводить до зміни структури державного управління. Це вимагає поступового переходу від державного управління економікою до державного регулювання економічних процесів. Під державним регулюванням розуміють лише загальне впорядкування суспільних відносин в конкретній сфері економіки, яка здійснюється відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин - встановлення загальних правил, нормативів, стандартів того чи іншого виду діяльності, яких повинні дотримуватися рівною мірою всі учасники суспільних відносин у даній сфері, так само як і правових засад відповідальності за їх порушення, контролю за їх виконанням і реального притягнення порушників до відповідальності; розміщення державних замовлень на засадах рівноправної конкуренції суб'єктів державного і недержавного секторів економіки, створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової систем, тарифного і позатарифні регулювання товарообігу, обмеження монополізму, - з метою забезпечення стабільного функціонування і послідовного розвитку тієї чи іншої сфери економіки у напрямку розширення виробничих потужностей, впровадження новітніх технологій та інформатизації виробничого процесу, створення гарантій здійснення соціально-економічних прав людини (наприклад, збільшення кількості робочих місць і забезпечення гідних умов праці), більш широкого і якісного задоволення потреб споживачів продукції, товарів, робіт, послуг. В умовах конкурентної економіки ринок менш обмежений, ніж при плановій. Основу обміну товарами і послугами становлять не особистий статус індивіда, виробництво товарів відповідає споживчому попиту і вимірюється спроможністю громадян платити за них гроші, які є безособовим посередником при будь-якому обміні. В умовах ринкової конкуренції в економічних операціях бере участь величезна кількість покупців і продавців. І жодна з фірм не має влади, що дозволяє їй диктувати ціну товару або вирішувати, в якому кількості його вирабативать1. Але складна, багатоукладна економіка містить у своєму складі і державний сектор, який відіграє у її функціонуванні не останню роль. Перебування майна у державній власності передбачає необхідність існування відповідної розгалуженої системи органів державного управління, на які покладаються виконавчі та розпорядчі функції щодо використання цього майна, управління ним. Тут держава реалізує всі свої повноваження як власник майна, застосовуючи як економічні, так і позаекономічні, адміністративні методи. Але й тут, у цьому секторі економіки є відмінності між казенними і іншими підприємствами. Казенним підприємством є таке підприємство, яке не підлягає приватизації і відповідає одній з умов: - здійснює виробничу чи іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися лише державним підприємством; - головним споживачем продукції підприємства (більше 50%) є держава; - підприємство є суб'єктом природних монополій2. Ці підприємства орієнтовані переважно на державний попит або на виконання суспільно значущих функцій, повна комерціалізація яких або неможлива, або недоцільна, мають перебувати в безпосередньому віданні відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Це підприємства базисної інфраструктури, які мають загальнонаціональне значення і працюють у режимі переважно фіксованих цін, підприємства оборонної промисловості та деякі інші. Їх характер є некомерційним, соціальна значущість - високою, тому контроль державних органів за ними повинен бути постійним. Інші підприємства державного сектора можна віднести до комерційних, і вони повинні працювати так само, як і підприємства недержавного сектора, самостійно забезпечуючи своє існування в умовах ринкової конкуренції. Держава надає їм власність у повне господарське відання. Фонд державного майна здійснює управління частиною державного майна і не має права втручатися в господарську діяльність підприємств. 1 Чарльз Ф. Ендрейн. Порівняльний аналіз політичних систем. Ефективність здійснення політичного курсу та соціальні перетворення: Пер. з англ. - М., 2000. - С. 16. 2 Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні»: Закон України від 04.02.98 р. / / Урядовий кур'єр. - 1998. - № 40-41. Щодо інших секторів економіки, держава, в особі її органів та посадових осіб, здійснює регулювання, але це не означає, що держава при цьому втрачає свій владний характер. Регулювання з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян від можливих несприятливих наслідків ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву. Можливість вільного використання своїх здібностей і майна для підприємницької та іншої, не забороненої законом, економічної діяльності, має межі своєї реалізації, визначені необхідністю забезпечення прав інших суб'єктів права. Якщо взаємини в межах приватноправових зв'язків виникають для задоволення окремих матеріальних потреб особистості, а інтереси суб'єктів пов'язані з отриманням прибутку, то, з іншого боку, в соціумі завжди існують публічні інтереси, які повинні забезпечити цілісність, стабільність і нормальний розвиток організацій, держави в целом1. Тому всі засоби, що використовуються при реалізації адміністративно-правового впливу на економічні відносини, мають певну специфіку. Ці кошти: - використовуються органами виконавчої влади; - застосовуються на основі правових норм; - пов'язані з визначенням меж господарської діяльності ; - їх призначенням є визначення статусу суб'єктів підприємницької діяльності та встановлення можливого для них виду поведінки; - контроль за здійснюваною діяльністю, своєчасність застосування засобів забезпечення і примусу у випадку ухилення від виконання встановлених обов'язків і заборон; - часто пов'язані з встановленням реєстраційного, повідомного або дозвільного адміністративно-правового режиму; - формою їх вираження, як правило, є індивідуальні правозастосовні акти виконавчої влади, адміністративні договори, акти реєстрації тощо; Засоби захисту публічних інтересів у економічній сфері визначають правила допомогою встановлення загальних для всіх суб'єктів комерційної діяльності економічних парамет- 1 Тихомиров Ю. А. Публічне право. - М., 1995. - С. 55. Ров1. Роль держави в регулюванні економіки при побудові ринкової економіки значно відрізняється від тієї, яку воно відіграє в умовах функціонування вже стабільної ринкової економіки. Самоорганізація - а ринок є класичним зразком самоорганізації - характерна для досить міцних систем. В умовах же перехідних процесів, трансформації однієї економічної системи в іншу, самоорганізація може виконувати консервативну, захисну функцію, повертаючи систему до її попереднього стану, уникаючи зовнішніх перешкод. На стадії формування ринкової економіки можна виділити кілька напрямків активної державної економічної політики. Перше - формування нової системи відносин власності, яка притаманна багатоукладної економіці. На цьому етапі держава може створити всі умови для швидкої і всеохоплюючої приватизації державного майна. Друге - становлення малого підприємництва, в тому числі фермерських господарств. Цей процес потребує державної підтримки, застосування таких засобів, як пільгові ставки кредитів, тимчасове звільнення від податків тощо Третє - за активного сприяння держави відбувається формування основних елементів ринкової економіки, зокрема фінансового та фондового ринку, інститутів регулювання ринку праці та зайнятості - інфраструктури ринкової економіки вообще2. Об'єктом державного регулювання в даному випадку є економіка, або економічні відносини. У найбільш загальному вигляді економіка визначається як системний господарський комплекс, що складається з взаємозв'язаних і взаємозалежних ланок, по-перше, суспільного виробництва, по-друге - розподілу і по-третє - обміну виробленого продукту в масштабах всього держави. Економіка є складною поліструктурної системою, яка функціонує з метою задоволення матеріальних потреб суспільства. Основними складовими цієї системи є галузі, підгалузі та їх комплекси3. Термін «галузь економіки» закріплений на законодавчому рівні і зустрічається майже у всіх нормативних актах, що регулюють взаємовідносини держави з економічною сферою. 1 Адміністративне право Росії. Особлива частина: Підручник для вузів / Відп. редактор проф. Д. Н. Бахрах. - М., 1997. - С. 257-258. 2 Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки. - К., 2000. - С. 22. 3 Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. - К., 1999. - С. 356. Складовими елементами економічної системи України є: промисловість, енергетичний комплекс, агропромисловий комплекс, будівельний комплекс, транспорт і дорожнє господарство, зв'язок, житлове господарство, побутове обслуговування населення, сфера використання й охорони природних ресурсів, сфера обігу фінансових ресурсів і т. п. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "25.1. Сутність державного управління економікою" |
||
|
||