Головна
ГоловнаАдміністративне, фінансове, інформаційне правоАдміністративне право → 
« Попередня Наступна »
С. В. Ківалов. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ, 2004 - перейти до змісту підручника

ГЛАВА 24. ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Одним з важливих конституційних прав людини і громадянина є право на звернення до державних органів. Воно закріплене у статті 40 Конституції України, яка передбачає, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органи місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів. Дане право не тільки проголошується, а й гарантується Конституцією України, оскільки державні органи та органи місцевого самоврядування, службові та посадові особи зобов'язані розглянути і дати обгрунтовану відповідь громадянам у встановлений законом термін.
1 Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 31. - Ст. 2 Офіційний вісник України. - № 1007. - № 16.

Право на звернення знайшло своє подальше нормативне регулювання в Законі «Про звернення» від 2 жовтня 1996 р.1, Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р .2 та Інструкції з діловодства за зверненнями громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 р. 3
Крім вищеназваних нормативно-правових актів, що регулюють загальний порядок реалізації права громадян на звернення, діють ряд відомчих нормативно-правових актів, які регламентують особливості порядку розгляду звернень громадян в конкретних державних органах, зокрема: Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військ, вищих навчальних закладах, установах і на підприємствах системи МВС України, затверджена наказом МВС України від 10 червня 1998; Правила розгляду звернень громадян в Державні комісії з цінних паперів та фондового ринку та його територіальних органів, затверджені наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 липня 1997 р.; Положення про порядок розгляду письмових звернень громадян та посадових осіб підприємств, установ, організацій органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затверджене наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 25 лютого 2000 р.4 та ін
Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями слід розуміти:
- пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюється думка щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства;
- заява (клопотання) - звернення з проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією і дію-
1 Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 47. - Ст. 256.
2 Офіційний вісник України. - 1997. - № 12. - Ч. 1.
3 ЗПУ України. - 1997. - № 4. - Ст. 202.
4 Офіційний вісник України. - 2000. - № 12. - Ст. 487.

Щим законодавством України прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства, а також недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад;
- скаргу - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Чинне законодавство передбачає певні вимоги до звернень, серед яких можна виділити такі:
а) звернення адресуються тим державним органам та органам місцевого самоврядування, іншим юридичним або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення питань, порушених у зверненні;
б) звернення обумовлює наявність необхідних реквізитів, а саме: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, виклад суті питання.
У той же час, законодавством передбачено вичерпний перелік випадків, коли звернення не підлягають розгляду та вирішенню:
а) анонімне звернення, тобто звернення без зазначення місця
проживання, не підписане автором, а також з якого неможливо встановити авторство;
б) повторні звернення в один і той же орган одним і тим же особою з одного й того ж питання, якщо перше було дозволено по суті;
в) звернення, подані з порушенням термінів, встановлених
статтею 17 Закону «Про звернення громадян»;
г) звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Звернення громадян розглядаються в такі терміни з дня їх
отримання:
- не пізніше 15 днів, якщо немає необхідності в додатковому вивченні;
- не більше одного місяця;
- не більше 45 днів, якщо протягом місяця вирішити порушені у зверненні питання неможливо, про що повідомляється особі, яка його подала.
Чинне законодавство передбачає права та обов'язки учасників провадження з розгляду звернень громадян. Зокрема, особа, яка подала звернення, в процесі його розгляду, має право:

- особисто викласти аргументи особі, що розглядає звернення, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
- ознайомлюватися з матеріалами перевірки;
- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
- користуватися послугами захисника;
- отримувати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
- висловлювати усно або письмово вимоги про дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
- вимагати відшкодування збитків, якщо вони є наслідком порушення встановленого порядку розгляду звернення.
Реалізація особою, яка звернулася із зверненням, вищеназваних прав можлива тільки при наявності певних обов'язків, які покладаються на орган або посадова особа, що розглядає звернення. Чинне законодавство передбачає перелік таких обов'язків, а саме:
- об'єктивне, всебічно і своєчасний розгляд заяви чи скарги;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, розглядає скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, негайно застосовувати заходи по припиненню неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, сприяють порушенню;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги про суть прийнятого рішення;
- застосовувати заходи щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо він був заподіяний громадянинові в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, винних у допущене порушення, а також на прохання громадянина в місячний термін довести прийняте рішення до відома органу або іншої юридичної особи;
- у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою, роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати необгрунтованої передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, застосовувати заходи щодо усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Важливою гарантією реалізації права громадянина на звернення є передбачена чинним законодавством відповідальність як громадянина, так і органу або посадової особи за порушення вимог Закону «Про звернення громадян». Так, громадянин, що подає звернення, несе відповідальність у разі, якщо звернення містить наклеп або образу, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних або юридичних осіб, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших протиправних дій.
У той же час, якщо скарга громадянина задоволена, орган чи посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги, і втрачений за цей час заробіток. Незважаючи на це, громадянину на його вимогу може бути відшкодована і моральний збиток, заподіяний неправомірними діями або рішеннями посадової особи при розгляді скарги, розмір якого визначається судом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Глава 24. ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ "
  1. § 3. Правове становище селянського (фермерського) господарства
    Правове становище селянського (фермерського) господарства визначається нормами Цивільного кодексу РФ і спеціальним законодавчим актом - Законом РФ «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 листопада 1990 р. (в ред. від 1993 р.). В економічній структурі аграрного сектора селянські (фермерські) господарства займають скромне місце: на їхню частку припадає не більше 1% виробництва товарної
  2. § 1. Поняття і принципи місцевого самоврядування. Моделі взаємовідносин державної влади і місцевого самоврядування
    Поняття місцевого самоврядування відносно недавно стало загальновживаним в російському праві. В якості юридичного терміну воно було закріплено в Законі СРСР від 9 квітня 1990, N 1418-1 "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР". --- Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. 1990. N 16. Ст. 267.
  3. § 2. Рівні здійснення місцевого самоврядування
    Новий Федеральний закон "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації" не містить такого поняття, як "рівень здійснення місцевого самоврядування". У відомому сенсі, всі існуючі і створювані по новому Закону види муніципальних утворень є "рівнями" місцевого самоврядування. Це, як уже зазначалося вище, міські поселення, сільські поселення,
  4. § 1. Економічна основа місцевого самоврядування
    Поняття "економічна основа місцевого самоврядування" було введено Федеральним законом 1995 р. Воно не втратило актуальності і в даний час. Ресурсну базу місцевого самоврядування становлять муніципальна власність, місцеві фінанси, майно, що перебуває у державній власності і передане в управління органам місцевого самоврядування, а також інша власність, яка служить
  5. § 1. Цивільне законодавство в системі нормативного (публічного) регулювання цивільних відносин
    Форми (джерела) права. Одним із специфічних ознак норм права в системі соціально-нормативного регулювання суспільних відносин є їх формальна визначеність, тобто зовнішня вираженість (закріпленість) в тих чи інших формах (джерелах) права. До числа таких у загальній теорії права прийнято відносити: а) нормативний правовий акт; б) нормативний договір; в) правовий звичай; г)
  6. § 2. Право приватної власності громадян на окремі об'єкти
    Право приватної власності громадян на земельні ділянки. У складі об'єктів права власності громадян найбільше значення набувають земельні ділянки, які використовуються громадянами в самих різних цілях: для будівництва житлового будинку, ведення особистого підсобного або дачного господарства, організації селянського (фермерського) господарства (крім господарства при будинку), здійснення іншої
  7. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    1. Ad hoc [ад хок] - для даного випадку, для цієї мети 2. Ad referendum [ад референдум] - до доповіді (відкласти для подальшого розгляду) 3. A fortiori [а фортіорі] - тим більше 4. A posteriori [а постеріорі] - на підставі досвіду, з виниклою пізніше точки зору 5. A priori [а пріорі] - заздалегідь, попередньо 6. Bona fide [бона ФІДЕ] - чесно, сумлінно 7. Causa [кауза] -
  8. § 3. Особливості успадкування та іншого посмертного переходу окремих видів майна
    Спадкування прав участі (членства) в юридичних особах. Оскільки громадяни можуть бути засновниками (учасниками) юридичних осіб, логічним є запитання про можливість успадкування права участі (членства) померлого до тих чи інших правосуб'єктності організації. Відповідь на нього залежить від самої організації і особливостей її пристрою (організаційно-правової форми). У тих організаціях, щодо яких
  9. § 4. Виконання і оспорювання заповіту
      Виконання заповіту. Вчинення заповіту втрачає всякий сенс, якщо воно не буде виконане після смерті заповідача. Саме за допомогою виконання заповіту реалізується воля спадкодавця, виражена у формі заповіту. У процесі виконання заповіту здійснюється комплекс дій юридичного і фактичного характеру, як передбачених у заповіті, так і не названих в ньому, але необхідних для
  10. § 3. Охорона спадкових прав
      Поняття охорони спадкових прав. Після смерті спадкодавця виникає ризик приховування, псування, загибелі, розкрадання спадкового майна як з природних причин, так і в силу недобросовісних дій окремих осіб, включаючи самих спадкоємців. Нерідкі випадки, коли окремі спадкоємці намагаються приховати або іншим способом звернути на свою користь як саме спадкове майно, так і
© 2014-2022  yport.inf.ua