| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
26.1. Поняття, види, зміст і правове становище єдиної державної регуляторної політики в Україні |
||
|
детельствуют результати соціологічного дослідження, у сфері підприємництва в Україні задіяно понад 23 мільйонів громадян, діє близько 380 тисяч малих, понад 33 тисяч середніх і майже 11 тисяч великих підприємств. У сучасних умовах пріоритетне значення для розвитку підприємницької діяльності в Україні має створення ефективних систем забезпечення виходу підприємств на ринок і вільної, добросовісної конкуренції у підприємництві. Державний вплив на цей процес залежить від багатьох чинників політичного, економічного, соціально-психологічного характеру. Підтримка економічної системи в ефективному стані передбачає гнучку систему втручання держави в економічні процеси. Розвиток вільного підприємництва на правовій основі в Україні почалося на початку 90-х років після прийняття законів «Про власність» 1, «Про підприємництво» 2, «Про підприємстві» 3. З прийняттям Конституції України і цих законів приватна власність, підприємницька діяльність придбали чіткі правові основи, але проблема розвитку вільного підприємництва, особливо в правовому полі, і зараз залишається гострою та актуальною. У законодавчому порядку було прийнято 32 Закону, 22 Постанови Кабінету Міністрів і 14 Указів Президента України, які регламентують підприємницьку діяльність. У них було внесено близько 1000 змін і доповнень, які часто або суперечили вже діючим нормам, або зовсім їх перекреслювали, що вносить плутанину, дезорганізацію в процес нормального розвитку підприємства. З урахуванням цього виникла необхідність впровадження єдиної державної регуляторної політики, яка поклала б край цій плутанині, на законодавчому рівні дала б можливість усунення внутрішньої суперечливості численних відомчих нормативних актів. Основи єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва закладені Указами Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» 4 від 23 липня 1998 року і «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» 5 від 3 лютого 1998 року, «Про державну підтримку малого підприємництва» 6 від 12 травня 1998 р. на першому етапі ці Укази 1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 214. 2 Там же. - 1991. - № 14. - Ст. 168. 3 Там же. - 1991. - № 24. - Ст. 272. 4 Бюлетень законодавства и Юридичної практики України. - К., 2000. - № 9. - Ст. 216. 5 Там же. - К., 2000. - № 9. - Ст. 207. 6 Там же. - К., 2000. - № 9. - Ст. 210. Зіграли свою роль в зменшенні адміністративного втручання в сферу підприємницької діяльності. Тим не менш, вони не зуміли докорінно змінити умови, характер регуляторної реформи в Україні. Тому виникла потреба створити нову, ринкову модель державного регулювання. Державна політика просто не має права відставати від змін в ринковій системі, інакше вона перетвориться з ефективного стабілізатора і регулятора в бюрократичну надбудову, яка гальмує розвиток економіки. З метою закріплення на законодавчому рівні правових способів захисту розвитку підприємництва останнім часом прийнято ряд важливих змін до деяких законів України та укази Президента. Важлива роль відведена Указу Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22 січня 2000 року, яким забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва визначається як один з головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади. Для проведення в життя єдиної державної політики було створено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, який став центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Відповідно до Положення «Про державний комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва», затвердженого Указом Президента України від 25 травня 2000 року1 основними його завданнями є: - участь в формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, державної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва; - координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробкою і реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва; - сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва. 1 Бюлетень законодавства и Юридичної практики України. - К., 2000. - № 9. - Ст. 258. Відповідно до покладених завдань Державний комітет України з питань регуляторної політики: - веде єдиний ліцензійний реєстр та Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності, забезпечує доступ до даних цих реєстрів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України; здійснює у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; - виступає в установленому порядку державним замовником виготовлення бланків ліцензій єдиного зразка; - організовує в межах своїх повноважень контроль за дотриманням встановленого порядку ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва; - координує діяльність органів виконавчої влади, які відповідно до законодавства видають ліцензії та здійснюють державну реєстрацію підприємства, проводять методичне забезпечення діяльності цих органів з питань, що належать до його компетенції; - забезпечує в межах своїх повноважень надання інформаційних, правових послуг та консультацій з питань розвитку підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва; - затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-методичні матеріали щодо визначення умов і правил здійснення підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, контролює їх додержання; - забезпечує по питань, що належать до його компетенції, підготовку, перепідготовку, а також атестацій посадових осіб органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати ліцензування підприємницької діяльності та державну реєстрацію підприємництва; - виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань. Серед завдань, покладених на Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, особливе місце належить посиленню контролю за підготовкою ре-регуляторних актів та на їх внесення Президенту України та Уряду, а також видання Кабінетом Міністрів і іншими органами виконавчої влади регуляторних актів без обгрунтування того, чи доцільно втручатися державі в ту чи іншу сферу підприємницької діяльності, адекватними чи і еф- фективности є запропоновані акти, і які можливі наслідки матиме те чи інше прийняте рішення. На державний комітет покладено обов'язок проведення експертизи кожному регуляторному акту, який регулює підприємницьку діяльність. Кожен регуляторниі акт, згідно з цим Указом, не може бути прийнятим без попереднього широкого громадського його обговорення. Експертна оцінка та громадське обговорення кожного регуляторного акта мають великий вплив на урядові структури, які вносять їх на розгляд і обговорення. За умови успішного здійснення регуляторноі реформи процес прийняття регуляторних рішень стане прозорим, передбачуваним, бо вийде з-за меж конкретних зацікавлених відомств. Участь у ньому братимуть бізнес-асоціації, вчені-експерти, підприємці-практики, політики та громадські діячі. У свою чергу, це дасть можливість прийняття регуляторних актів підпорядкувати єдиній меті, дозволить оптимізувати та вдосконалити державне управління, максимально врівноважити державні та суспільні інтереси, що призведе до поліпшення економічних показників. Своєчасним і актуальним є прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо підготовки обгрунтування проектів регуляторних актів». Методична розробка регуляторних актів, затверджена Урядом, стосується всіх рівнів державних властей, які повинні нею керуватися під час підготовки проектів регуляторних актів. Фактично введено єдиний підхід до обгрунтування таких проектів, а також створені умови, при яких стало неможливо поява неефективних і економічно недоцільних регуляторних актів. Указ Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторноі політики у сфері підприємництва» поклав край суперечкам науковців та практиків, що необхідно розуміти під регуляторним актом, включивши в нього і нормативно-правові документи, і листи, розроблені як центральними органами виконавчої влади, так і місцевими державними адміністраціями. В останні роки в Україні широко стали застосовуватися різні способи державного регулювання, що виражаються в державному регулюючому впливі, у державній підтримці, перебудову управління та заходи забезпечення. Головним стає державне регулювання, а способи і методи нормативно-правового впорядкування, впливу на всі сфери державного життя. Відбувається перехід від прямого управління галузями, підприємствами та організаціями до управління суспільними процесами, що веде до посилення ролі общенормативного регулювання економічної сфери, підприємництва та різкого зниження питомої ваги індивідуально-розпорядчих правових актів. Загальнормативний регулювання впроваджує загальні правила ринкової економіки і сприяє вільному вибору варіантів економічних рішень, воно виступає як спосіб упорядкування, стимулювання і контролю, сприяючи стійкості економічних процесів і порівняння їх з інтересами суспільства і держави. Велике значення для розвитку підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки в Україні має створення ефективних систем забезпечення легалізації доступу підприємств на ринок. Процесом легалізації підприємницької діяльності є державна реєстрація (легітимація) і ліцензування. Легітимація суб'єктів підприємницької діяльності в Україні може включати: - один елемент - державну реєстрацію (для заняття тими видами діяльності, які не потребують ліцензування або патентування); - два елемента - державну реєстрацію і ліцензування (для заняття тими видами діяльності, які потребують ліцензування); - три елементи - державну реєстрацію, ліцензування і патентування (для заняття видами діяльності, що потребують і ліцензування та патентування). Разом з цим для державно-правового регулювання необхідно встановлення нормативних вимог до змісту і якості видів діяльності, організації підтримки об'єктів управління і введення заборон і санкцій за відступ від правових норм. Відомий економіст Б. 3. Мільнер виділяє три форми державного регулювання економічного життя: - затвердження єдиних для всіх загальних правил поведінки суб'єктів господарювання; - встановлення різних правових режимів для окремих груп господарюючих суб'єктів (або окремих суб'єктів); - використання індивідуальних адміністративних актів управління. Поєднання ступеня впровадження зазначених форм і визначає міру втручання держави як органу влади в економічні отношенія1. Останнім часом таку думку викликає серед вчених економістів, административистов серйозні суперечки. Нам видається, що мають рацію ті вчені, які вважають, що ніхто не мо- 1 Мільнер Б. 3. Реформи управління і керування реформами. - М., 1994. - С. 82-104. Жет визначити раз і назавжди, провести кордон меж участі держави в економічному житті. У цьому питанні всяке відставання і забігання вперед загрожує дисбалансом в економічному житті. Видний вчений административист Ю. А. Тихомиров справедливо зазначає, що економічний порядок тим міцніше, чим більше держава обмежує свою діяльність виконанням лише кардинальних завдань розвитку суспільства і заохочує приватну ініціативу. Надмірне втручання держави в економічне життя пригнічує приватну власність, позбавляє конкурентності, приводячи ринкову економіку до мінімуму. У вирішенні цього завдання потрібно уважний, диференційований підхід з урахуванням часу, форм власності, товарної продукції, правових основ ринку і цінової політики, тобто виходячи з конкретних економічних умов, що склалися на цей період на ринку товару1. Виходячи з цього, в науковій літературі з'явилися спроби класифікувати види державного регулювання, пристосувавши їх до сформованим конкретних економічних умов на товарному ринку, реакції громадян, впливу підприємницьких структур і держави і т. д. Заслуговує на увагу пропозиції південнокорейського вченого Ом Гу Хо, який вважає, що державне регулювання має відповідне зміст і межі. Він пропонує класифікувати види державного регулювання залежно від функцій підприємницької діяльності, а саме: - Регулювання, що з входом і виходом на ринкові відносини: встановлення юридичної особи; дозвіл на види підприємницької діяльності; закриття підприємства; - Регулювання будівництва заводів: підготовка будівельного майданчика; будівництво заводу; інші дії; - Регулювання виробничої діяльності: виробниче обладнання та виробничий процес; обсяг виробництва; технологія виробництва; ціна, показник якості та упаковка продукту; запобігання порушень громадського порядку, місце скидання відходів; інші дії; - Регулювання торгових операцій: ціна; кількість, умови ліквідації заборгованості; торгові партнери; торговий період; метод торгових операцій; район торгових операцій; сприяння рекламі; подальше управління; інші дії; 1 Тихомиров Ю. А. Курс адміністративного права та процесу. - М., 1998. - С. 376-388. - Регулювання транспортування і зберігання товарів: транспортування; зберігання; інші дії; - Регулювання, пов'язане з управлінням кадрами і працею: зайнятість; зарплата; добробут; навчання, нещасні випадки на виробництві, інші дії; - Регулювання, пов'язане з управлінням організаціями: освоєння фондів, використання фондів; управління фінансами та податкова діяльність; управління реєстрацією на біржі цінних паперів; ін дії1. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "26.1. Поняття, види, зміст і правове становище єдиної державної регуляторної політики в Україні" |
||
|
||