ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоМіжнародне приватне право → 
« Попередня Наступна »
С.Ю. Кашкін, А.О. Четвериков, П.А. Калініченко та ін. Право Європейського Союзу, 2011 - перейти до змісту підручника

Європейський парламент

* (59)
Склад та порядок формування. Європейський парламент - представницький інститут Співтовариства і Союзу. Він складається "з представників народів держав, об'єднаних у Співтовариство" (ст. 189 Договору про ЄС). Всі члени (депутати) Європарламенту обираються загальними прямими виборами строком на п'ять років.
Загальне число членів (депутатів) Європейського парламенту після останніх виборів 2009 р. досягло 736. Кількість депутатів, що обираються на території різних країн, визначено квотами, які встановлені безпосередньо в установчих договорах: Німеччина - 99 депутатів, Великобританія, Італія, Франція - по 82 депутата ... Мальта - 5 депутатів.
Лісабонський договір 2007 р. про реформу Європейського Союзу (див. питання N 17) передбачає деяке збільшення чисельного складу Європарламенту: до 751 депутата. Його вступ в силу, відповідно, має спричинити збільшення квот держав-членів. Щоб оперативніше реагувати на зміни в чисельності населення різних держав - членів Союзу, згідно з Лісабонським договором квоти різних країн будуть фіксуватися не в самих установчих договорах, а в спеціальному рішенні, що не вимагає подальшої ратифікації державами-членами.
При цьому громадяни Союзу вправі обирати і бути обраними до Європейського парламенту як в своїй рідній державі, так і в будь-якому іншому державі-члені, в якому вони мають своє місце проживання (ст. 19 Договору про ЄС ).
Незважаючи на неодноразові ініціативи Європарламенту, досі не прийнято єдиний закон про вибори його депутатів. З цієї причини європейські парламентарії в різних державах-членах обираються згідно з правилами, що містяться в національному законодавстві: Закон Бельгії "Про вибори до Європейського парламенту" 1989 р., британський "Акт про вибори до Європейського парламенту" 1978 р. і т.д.
Ці документи, однак, повинні відповідати загальним принципам, які закріплені в особливому джерелі первинного права Європейського Союзу - Акті про обрання представників до Європейського парламенту загальним прямим голосуванням 1976 (див. питання N 24). Згідно Акту 1976 (у редакції 2002 р.):
- у всіх державах-членах депутати повинні обиратися на підставі системи пропорційного представництва (система партійних списків або єдиного переданого голосу) * (60);
- вибори повинні проводитися на основі загального прямого виборчого права при вільній і таємному голосуванні;
- держави-члени можуть встановлювати загороджувальний пункт (тобто мінімальна кількість голосів , яке має отримати партія, щоб брати участь у розподілі мандатів), але не понад 5% поданих голосів * (61);
- членам Європарламенту заборонено одночасно бути депутатами національних парламентів держав-членів. Встановлені також інші умови несумісності мандата європарламентарія: з членством в урядах держав-членів або в Комісії, в судах Союзу, з посадою Європейського омбудсмана і т.д.;
- вибори депутатів до Європарламенту у всіх державах -членах проводяться протягом одного тижня місяця (на практиці - червень), з четверга по неділю. Підрахунок голосів і оголошення результатів проводяться тільки після завершення процесу голосування у всіх країнах Союзу.
Особи, обрані до складу Європейського парламенту, мають вільний мандатом (тобто не пов'язані наказами своїх виборців і не можуть бути достроково відкликані) і наділяються депутатським імунітетом, який може бути знятий самим Парламентом. Рішенням Європарламенту від 28 листопада 2005 прийнятий Статут депутатів Європейського парламенту. Документ закріплює гарантії вільного і незалежного здійснення мандата європейського парламентаря, а також єдині гарантії та компенсації депутатської діяльності, включаючи грошову винагороду (оклад депутатів Європарламенту встановлений у розмірі 38,5% платні судді Суду Європейських співтовариств).
Незалежно від того, в якій країні обрані парламентарії, вони виступають представниками всіх народів Співтовариства і Союзу в цілому і об'єднуються один з одним у "політичні групи (фракції) виходячи зі своєї партійної приналежності. Роль фракцій у Європейському парламенті "завжди була і залишається фундаментальною" * (62).
Поява Європейського парламенту дало імпульс консолідації однорідних політичних сил з різних держав-членів у політичні партії на європейському рівні, звані також європейськими політичними партіями. Найбільшими фракціями в стінах Європарламенту традиційно розташовують Європейська народна партія (правоцентристська) і Партія Європейських соціалістів.
Для визнання політичної партії діючої "на європейському рівні" потрібно, щоб вона мала у своєму розпорядженні підтримкою виборців мінімум у чверті держав- членів (тобто в семи). Для цього, у свою чергу, необхідно, щоб в семи країнах кандидати зацікавленої партії були обрані до представницьких органів (Європейський парламент, національний парламент, регіональні представницькі органи) або щоб партія в семи державах-членах зібрала не менше 3% поданих голосів (ст. 3 Регламенту Європейського парламенту і Ради від 4 листопада 2003 р. "Про статус і фінансування політичних партій на європейському рівні"). За своєю формою політична партія на європейському рівні може бути як об'єднанням громадян, так і союзом (альянсом) політичних партій держав-членів * (63).
Функції та повноваження. Сучасний Європейський парламент в якості основних напрямків діяльності здійснює ті ж функції, що й однойменні органи суверенних держав: розгляд і прийняття законодавчих актів (законодавча функція), обговорення та затвердження бюджету (бюджетна функція), політичний контроль за виконавчою владою в особі Комісії (контрольна функція).
Реальний обсяг повноважень Європарламенту, однак, менше, ніж у його національних аналогів. Насамперед це стосується повноважень у законодавчій сфері (прийняття регламентів, директив і т.д.):
а) на відміну від парламентів суверенних держав, Європарламент не має права самостійно видавати нормативні акти, а може робити це лише за згодою Ради Європейського Союзу - другий інституту цієї організації * (64);
б) законодавчі повноваження Європейського парламенту неоднакові в різних сферах суспільного життя. Вони залежать від виду законодавчої процедури, яку передбачає з конкретного питання стаття установчого договору:
- якщо запропонована процедура спільного ухвалення рішень, то документ видається Європарламентом і Радою в якості спільного нормативного акта (регламент Європейського парламенту та Ради і т.д.). Обидва інституту відповідно мають право абсолютного вето на законопроект;
- якщо встановлена ??консультативна процедура, то в остаточному вигляді документ приймає Рада (регламент Ради і т.д.), а думка депутатів носить дорадчий (консультативний) характер . В рамках даної процедури Європейський парламент може відстрочити прийняття документа, але не перешкодити йому, тобто в своєму розпорядженні правом відкладеного вето на законопроект.
В даний час процедура спільного ухвалення рішень використовується, наприклад, для видання законодавства про захист прав споживачів, в області внутрішнього ринку, консультативна процедура - у сфері кримінального, податкового права.
Після набуття чинності Лісабонського договору 2007 (див. питання N 17) законодавчі акти Європейського Союзу (регламенти, директиви і рішення) в переважній більшості випадків будуть видаватися спільно Європарламентом і Радою в рамках "звичайної законодавчої процедури" (аналог нинішньої процедури спільного ухвалення рішень). З деяких питань передбачено використання "спеціальної законодавчої процедури", як правило, дає великі права Раді (подібно нинішньої консультативної процедурою). Детальніше про особливості законодавчого процесу в Європейському Союзі розказано в розділі VII (питання N 61).
Повноваження Європейського парламенту в бюджетній сфері полягають у обговоренні та прийнятті загального бюджету Європейського Союзу . Бюджет Союзу приймається Європарламентом спільно з Радою, причому ці інститути мають неоднакові права відносно різних категорій бюджетних витрат (див. питання N 75).
Європейський парламент активно здійснює контроль за іншими інститутами та органами Союзу, головним чином за Комісією. Результатом цього контролю може служити винесення їй вотуму недовіри, що тягне відставку. Контрольні повноваження Європарламенту реалізуються в різних формах, більшість з яких відомі парламентському праву сучасних держав: усні та письмові запитання, в тому числі "годину питань" (введений в початку 1970-х рр.. за зразком британської Палати громад), заслуховування доповідей та звітів, створення слідчих комісій та ін
Крім законодавчих, бюджетних та контрольних повноважень Європейський парламент також має поруч інших прерогатив, зокрема :
- дача згоди на укладення найважливіших міжнародних договорів ЄС з іноземними державами та міжнародними організаціями (угод з третіми країнами);
- дозвіл на вступ до Європейського Союзу нових держав -членів;
- призначення або участь у формуванні ряду інститутів і органів Союзу: Омбудсмана, Комісії, а також (з правом дорадчого голосу) Рахункової палати та Дирекції Європейського центрального банку;
- право на отримання своєчасної інформації та проведення дебатів про розвиток спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу.
Організація роботи та прийняття рішень. Європейський парламент працює в сесійному режимі. Його щорічна сесія відкривається у другий вівторок березня і підрозділяється на 11 сесійних періодів (кожен місяць, крім серпня). Сесійна період триває протягом одного тижня і включає в себе безліч пленарних засідань. Окрім участі в пленарних засіданнях "європейські" парламентарії здійснюють свою роботу в рамках парламентських комісій і політичних груп (фракцій).
Кворум на засіданнях Європарламенту становить 1/3 від облікового числа депутатів, проте його перевірка не обов'язкова (проводиться на вимогу депутатських груп).
По загальним правилом Європейський парламент приймає рішення простою більшістю голосів, яку відраховується від числа присутніх і голосуючих депутатів (наприклад, якщо в ухваленні рішення брали участь 400 депутатів, то досить 201 голос "за").
Лише в окремих виняткових випадках установчі документи вимагають, щоб рішення Європарламенту приймалися більшістю від облікового складу депутатів. До цій умові може додаватися умова про те, що проект рішення повинен також отримати підтримку 2/3 або 3/5 поданих голосів.
Наприклад, згода Європейського парламенту на вступ нових держав-членів до Європейського Союзу дається абсолютною більшістю всіх парламентарів (тобто 369 з 736). Вотум недовіри Комісії вважається схваленим при виконанні двох умов: по-перше, за підтримки 2/3 від числа поданих голосів, по-друге, кількість депутатів, що проголосували "за", має бути більше половини від облікового складу Європарламенту.
З метою більш ефективної організації роботи Європейського парламенту з числа депутатів утворені постійні комісії, які здійснюють підготовку питань для розгляду на пленарних засіданнях: комісія з зовнішніх зносин, комісія з прав і свобод громадян, комісія з конституційних справ, комісія з регіональної політики, транспорту і туризму тощо
Поряд з постійними комісіями Європейський парламент може засновувати тимчасові комісії, у тому числі комісії з розслідування протиправних дій та інших порушень в ході втілення в життя права Співтовариства ("слідчі комісії").
З метою підтримки контактів з іноземними парламентами з числа депутатів Європарламенту створюються також міжпарламентські делегації.
Як керівних органів та посадових осіб Європарламенту виступають:
- Голова та його заступники (віце-голови), які обираються депутатами на 2,5 року (тобто на половину легіслатури Європарламенту);
- Голова разом з його заступниками складають Бюро, яке відповідає за адміністративні, організаційні та фінансові питання функціонування Європарламенту, наприклад визначає структуру і штатну чисельність апарату, встановлює порядок використання електронної системи голосування і т. п.;
- Бюро у виконанні його завдань допомагають шість квесторів, що обираються Європарламентом з числа депутатів. Зокрема, квестори ведуть спеціальний реєстр, куди заносяться дані про професійну діяльність і фінансових доходах парламентаріїв. Квестори беруть участь у засіданнях Бюро з правом дорадчого голосу;
- головним органом політичного керівництва Європейським парламентом виступає Конференція голів, до складу якої входять керівники політичних груп (фракцій) та Голова самого Європарламенту. Саме Конференція голів розробляє проект порядку денного пленарних засідань Європейського парламенту;
- в структурі Європарламенту також є Конференція голів комісій і Конференція голів делегацій (в цілях координації роботи даних підрозділів).
  В якості допоміжного органу Європейського парламенту, як і інших інститутів Союзу, виступає Генеральний секретаріат. У Генеральному секретаріаті працюють чиновники, що складаються на цивільній службі Європейських співтовариств (приблизно 3500 постійних співробітників і 600 тимчасових).
  Європейський парламент - щодо "недорогий" інститут. За його власними підрахунками, функціонування Європарламенту обходиться кожному громадянину Союзу в середньому в 2,5 євро на рік.
  Співпраця з національними парламентами. Після того як Європейський парламент почав обиратися прямим голосуванням (з 1979 р., до цього він складався з делегатів національних парламентів), виникла потреба встановити контакти між корпусом "європейських" парламентаріїв і представницькими органами держав-членів.
  Першим кроком в організації цієї взаємодії стало проведення регулярних зустрічей голів Європейського та національних парламентів (з 1983 р.). У 1989 р. засновано спеціальний форум міжпарламентського співробітництва - Конференція органів, що спеціалізуються в справах Товариства, скорочено - COSAC (від франц. Conference des organes specialises dans les affaires communautaires).
  Членами Конференції є представники спеціалізованих органів (комісій) національних парламентів з питань діяльності Європейських співтовариств і Союзу (шість депутатів з кожної держави-члена). Разом з національними парламентарями в роботі COSAC беруть участь члени Європарламенту (також шість осіб).
  У рамках COSAC відбувається обговорення законопроектів, які намічено прийняти на рівні Європейського Союзу. За підсумками обговорення COSAC вправі представляти рекомендації політичним інститутам Союзу, які, однак, не є обов'язковими для останніх, так само як і для парламентів і урядів держав-членів.
  Існування COSAC було юридично визнано в Протоколі "Про роль національних парламентів у Європейському Союзі" (див. питання N 15); 6 травня 2003 затверджено новий Регламент (правила процедури) COSAC.
  Згідно з останнім документом засідання Конференції мають проводитися мінімум один раз на півріччя, а її рішення підлягають прийняттю "широким консенсусом". Якщо останній недосяжний, то достатньо 3/4 поданих голосів, причому делегація кожного парламенту розпорядженні двома голосами.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Європейський парламент"
  1.  § 2. Джерела цивільного права зарубіжних країн
      європейського громадянського права, джерелами якого є міжнародні угоди, законодавство Європейського Союзу, судова практика, звичаї ділового обороту * (105). В основі Європейського Союзу лежить Римський договір, тобто міжнародна угода про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), підписане низкою країн в 1957 р. в Римі. У 1992 р. був прийнятий Маастрихтський
  2.  1.3. Методи уніфікації права міжнародних контрактів
      європейське право), його джерела / / Право Європейського союзу: правове регулювання торгового обороту. М.: Зерцало, 1999. С. 22 - 65; Топорнин Б.Н. Європейське право. М.: МАУП, 1998. С. 308 - 309; Європейське право: Підручник / За ред. М.Л. Ентіна. М.: Норма, 2000. С. 89 - 92. Дослідження процесів вдосконалення права міжнародних контрактів в національному та міжнародному аспектах
  3.  3.2. Частноправовая уніфікація матеріальних норм
      європейського права Європейської академії юристів, що працюють в області приватного права, в Павії, Італія, приступила до розробки такого кодексу. Перша частина Європейського ГК заснована на наступних принципах: - Кодекс призначений для регулювання внутрішніх і міжнародних угод, щоб уникнути незручностей, пов'язаних з подвійним регулюванням однорідних питань; - укладачі утрималися від
  4.  5.11. Рекомендації Міжнародної торгової палати для дистриб'юторських контрактів
      парламенту та Ради ЄС N 2000/35/ЕС від 29 червня 2000 р. про боротьбу з простроченнями платежів по комерційних справах. Слід зазначити, що дистриб'ютор не простий перепродавец, діючий як оптовий торговець (в іншому випадку даний договір не виділявся б як окремий вид комерційних операцій, спрямованих на сприяння збуту товару), дистриб'ютор має тісні й тривалі зв'язки з
  5.  2. Зміст європейського права
      європейське право. Йдеться головним чином про проблеми політичної, адміністративної та юридичної організації. Це, по-перше, норми, що стосуються статусу, функцій і повноважень різних органів та інститутів ЄС. До таких органів належать насамперед політичні органи: Європейський парламент, Європейська рада і Європейська комісія. Це також консультативні установи політичного чи
  6.  3. Право Ради Європи
      європейськими державами. В даний час в цій організації складається переважна більшість європейських країн, а точніше 40 держав. Основною метою Ради Європи, до досягнення якої він прагнув всі ці десятиліття, є створення єдиного європейського співтовариства, яке грунтується на волі, демократії, визнання прав людини і верховенства закону. Діяльність Ради Європи
  7.  2.3. Дія адміністративно-правових норм у просторі і в часі, і щодо кола осіб
      парламенту і органів управління, що діють у межах цієї спільноти. Створення СНД також зумовило появу цілої групи адміністративно-правових норм, що діють в межах території СНД. По-третє, необхідно виділити групу адміністративно-правових норм, які регламентують внутріапаратні відносини, що виникають в процесі функціонування міжнародних
  8.  1. Правові основи інтеграції країн - учасниць Європейського союзу
      європейських країн проповідувалася різними політичними діячами вже з початку XX в. Був заснований навіть спеціальний Пан'європейський союз, лідером якого став граф Річард Куденхове-Калергі (Австрія), який висунув в 1923 р. план створення Сполучених Штатів Європи [369]. Однак об'єктивні передумови для такого об'єднання склалися тільки після закінчення
  9.  10.3. Особливості інформаційних відносин в області персональних (конфіденційних) даних
      парламенту та Ради Європи 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 р. "Про захист особистості щодо обробки персональних даних та вільному обігу цих даних". Директива затверджена як обов'язкова для країн Європейського Співтовариства. Інститут персональних даних в Російській Федерації знаходиться в стадії формування. Його правовою базою є Конституція РФ, законодавство Російської Федерації,
  10.  93. Як здійснюється свобода пересування осіб?
      парламенту і Ради Європейського Союзу - Директиві 2004/38/ЕС від 29 квітня 2004 р. "Про право громадян Союзу та членів їх сімей вільно пересуватися і проживати на території держав-членів". Відповідно до Директиви до "членам сім'ї" громадянина Союзу належать: - партнер, якщо він офіційно зареєстрував партнерство з громадянином Союзу і якщо держава проживання визнає таке
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка