| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Загальна характеристика і джерела |
||
|
1. Авторське право (droit d'auteur, Urheberrecht, law of copyright) являє собою сукупність правових норм, що регулюють порядок використання творів літератури, науки і мистецтва. Термін «авторське право» має і інше значення: їм позначають суб'єктивне право, що належить відносно конкретного твору якій особі - автору або іншому суб'єкту авторського права. Авторське право історично виникло як специфічний засіб правової охорони інтересів видавців та книготорговців. У розвинених країнах Заходу цей правовий інститут і зараз служить насамперед інтересам підприємств, що використовують з метою отримання прибутку різні твори творчої праці, - видавництв, видовищних підприємств, радіо-і телекомпаній та ін Саме вони володіють необхідними засобами опублікування та поширення творів літератури, науки і мистецтва, будучи завдяки цьому основними власниками права на твір. Основна соціально-економічна мета авторського права, що оформляє ці відносини, полягала, таким чином, у встановленні монополії на використання твору, що виступає як товар, і в закріпленні умов переходу цієї монополії від автора до підприємця - видавцеві, антрепренеру, кінопродюсеру і т. д. Зрозуміло, в сучасних умовах автори, як правило, орга- 471 нізованной: їхні інтереси захищають численні авторсько-пра- вові товариства, об'єднання працівників творчої праці і інші організації - як національні, так і міжнародні. У результаті в останні десятиліття намітилася тенденція до розширення охорони прав авторів в ряді країн Заходу. Певні позитивні зміни в цьому напрямку, з'явилися відображенням боротьби авторів за свої інтереси, були закріплені в чинному законодавстві. Проте багато в чому авторське право і зараз залишається «правом видавців», а не «правом авторів», що проявляється в цілому ряді норм. 2. У правових системах країн Заходу права на твори літератури, науки і мистецтва розглядаються як «літературна і художня власність», яка, в свою чергу, є частиною більш широкого поняття «інтелектуальна власність», який охоплює поряд із зазначеними правамі.также права на винаходи, товарні знаки, промислові зразки та інші об'єкти «промислової власності». Таке трактування прав на продукти творчої діяльності зумовлена тим, що вони, як і право власності, є за своїм змістом абсолютними правами: тільки правовласник може використовувати твір з метою отримання майнової вигоди; всі треті особи зобов'язані утримуватися від порушення його права і не можуть використовувати твір без його згоди. Таким чином, права «інтелектуальної власності» мають винятковий характер. Специфіка цих прав полягає в тому, що їхні об'єкти по своїй суті нематеріальні. Наприклад, літературний твір як продукт духовної творчості не може бути зведене до тих матеріальним формам, в яких воно втілено. Основна відмінність прав «інтелектуальної власності» від традиційного права власності полягає в тому, що перші обмежені як у часі, так і в просторі: вони діють лише протягом певного терміну і мають строго територіальний характер, то є обмежені межами тієї держави, де спочатку виникли. 3. Норми авторського права в досліджуваних країнах зазвичай не включаються в цивільні кодекси, а містяться в спеціальних законах і численних підзаконних актах. Серед законів у більшості країн можна виділити ті, які регулюють загальні питання охорони авторських прав, встановлюючи види об'єктів авторського права, основні права авторів та інших суб'єктів авторського права на твори, основні форми їх використання та засоби правового захисту, а також ті, які регулюють деякі спеціальні питання, що стосуються, зокрема, окремих видів творів (наприклад, фототворів, творів образотворчого мистецтва, звукозаписів та ін.) На розвиток законодавства про авторське право істотний вплив робить технічний прогрес, який призводить до віз- 472 виникненню нових видів мистецтва, нових способів відтворення творів літератури, науки і мистецтва і одночасно до появи нових галузей підприємницької діяльності. Так, поява кіно, радіомовлення, телебачення, удосконалення звукозапису призвели до того, що власниками авторських прав поруч з видавничими фірмами стали компанії, що випускають грамплатівки, а також кіностудії, радіомовні і телевізійні компанії, що зажадало внесення спеціальних положень у законодавство. Еволюція законодавства розглянутих країн безпосередньо пов'язана і з розвитком міжнародного співробітництва в галузі авторського права. Серед багатосторонніх міжнародних конвенцій, які найбільше вплинули на внутрішнє законодавство цих країн, слід виділити Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів 1886 року, яка згодом неодноразово переглядалася. Помітна роль належить і Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право 1952 року. Останні за часом редакції обох конвенцій були прийняті в Парижі в 1971 році. У Франції основним законом про авторське право є закон про літературній і художній власності від 11 березня 1957 (з наступними змінами, зокрема, в 1985 р.), який прийшов на зміну законодавства епохи буржуазної революцій, що діяв понад півтора століття. У ФРН основними законами про авторське право є закон про авторські та суміжні права від 9 вересня 1965 із змінами, найбільш суттєві з яких були внесені в 1972 -1974 роках, а також прийнятий одночасно з ним закон про розпорядження авторськими правами (закон про авторські товариства). Закон про видавничі права 1901, чинний аж до теперішнього часу з незначними змінами, внесеними в 1965 році, регулює видавничий договір. Інші авторські договори регулюються загальними нормами договірного права, що містяться в ГГУ, а також судовою практикою. У Швейцарії діє федеральний закон про авторське право на літературні та художні твори від 7 грудня 1922 року з змінами, внесеними в 1955 році. Норми, які стосуються видавничому договору, містяться в ШОЗ (ст. 380-393). У країнах англо-американського права поряд із судовим прецедентом найважливішу роль в регулюванні авторських відносин також відіграє законодавство. Англія вважається батьківщиною самого першого в історії закону про авторське право, відомого під назвою «Статут королеви Анни» (1710 р.). Цей закон встановив ряд фундаментальних принципів охорони виключного права на твори, які були згодом сприйняті законодавством інших буржуазних країн. В даний час в Англії діє закон про авторське право 1988 року, що прийшов на зміну закону 1956 року. 473 Цей закон, як і попередні, поширюється на всю територію Великобританії. У США в 1976 році також було прийнято новий закон про авторське право (титул 17 «Авторське право» Зводу законів Сполучених Штатів), який вступив чинності 1 січня 1978 р. У 1988 році в нього були внесені зміни, пов'язані з приєднанням США до Бернської конвенції. Авторські відносини регулюються, відповідно до Конституції США, федеральним законодавством, а не законами окремих штатів, тому закон 1976 року народження, як і всі попередні закони в цій галузі, є федеральним. Таким чином, більшість названих країн за останні 20-30 років істотно оновили своє законодавство про авторське право. Зміни стосувалися головним чином розширення кола охоронюваних творів, збільшення обсягу прав авторів та інших правовласників, подальшої регламентації окремих авторських правомочностей, а також наслідків появи нових технічних засобів відтворення і використання творів (кабельного телебачення, передачі телепрограм через супутники, ксерокопіювання і т. д.) . |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Загальна характеристика та джерела " |
||
|
||