Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Ю.Б. Фогельсона. КОМЕНТАР до страхового законодавства, 2002 - перейти до змісту підручника

Стаття 2. Поняття страхування

Коментар до статті 2
§ 1. Наведене визначення страхових відносин повністю відповідає сучасним уявленням про страхування, за винятком вимоги про майновий характер інтересу, яке є до певної міри анахронізмом. Майновий інтерес - це інтерес, наявний у особи у відношенні речей та майнових прав. Раніше цивільне право регулювало в основному оборот майна, відповідно, тільки майно відносилося до об'єктів цивільних прав. Англійський закон про страхування життя, прийнятий в 1774 році (The Life Assurance Act 1774), відомий під назвою Gambling Act, дозволяв укладати договори страхування на випадок заподіяння тільки такої шкоди зацікавленій особі, який мав би грошову оцінку.
Сучасні законодавчі системи відносять до об'єктів цивільних прав і нематеріальні блага - життя, здоров'я, честь та ін (ст. 128, 150 ЦК). Відповідно і страховий захист поширилася на інтереси, пов'язані з цими благами. У ст. 934 ГК страхування життя, здоров'я і т.д. не обмежена випадком заподіяння застрахованій особі матеріальних збитків. Формально ст. 934 ГК взагалі не вимагає, щоб застрахованій особі заподіюється шкода, але допускає здійснення особистого страхування на випадок настання будь-якої події в житті застрахованої. Проте страхування - це форма захисту від шкоди. Тому і при особистому страхуванні необхідно, щоб застрахованій особі було заподіяно шкоду стосовно одного з нематеріальних благ, але не потрібно, щоб ця шкода мав грошову оцінку (див. коментар до ст. 934 ЦК). Іншими словами, не потрібно, щоб страхування завжди носило характер відшкодування шкоди. Тому при страховому випадку з майном виплата називається відшкодуванням, а при страховому випадку з особистістю - забезпеченням (п. 3 ст. 9 цього Закону).
Крім того, події, на випадок настання яких здійснюється страхування, повинні мати ознаки ймовірності та випадковості (див. коментар до ст. 9 цього Закону).
Таким чином, характерними ознаками страхових відносин є:
(а) сплата грошової суми при настанні певних подій;
(б) випадковість настання цих подій;
(в) наявність інтересу (майнового або немайнового) у одного з учасників відносин, захист якого і забезпечується сплатою зазначеної грошової суми;
(г ) платність послуги з надання захисту;
(д) наявність спеціально формуються грошових фондів, за рахунок коштів яких і забезпечується захист.
§ 2. Є цілий ряд схожих зі страхуванням відносин, які необхідно відрізняти від страхових.
Відмінність страхування від ігор, парі, лотерей
В іграх, парі, лотереях, так само як і в страхуванні, одному з учасників відносин при настанні випадкової події сплачується встановлене грошова сума. Так само як і при страхуванні, з учасників ігор, парі і лотерей стягується певна плата. Так само як і при страхуванні, організатори ігор, парі і лотерей часто формують з отриманої плати спеціалізовані грошові фонди для наступних виплат.
Проте ігри, парі та лотереї принципово відрізняються від страхування тим, що в них відсутній захист інтересів учасників. Інтерес щодо певних грошових сум з'являється в учасників ігор, парі і лотерей тільки після вступу в гру, укладення парі, покупки лотерейного квитка. До вступу в гру інтерес в учасника відсутня, і вступ в гру не є формою захисту інтересу.
Дуже часто в договорах особистого страхування доводиться зустрічати формулювання, подібну до наступного: "Об'єктом страхування є майновий інтерес страхувальника, пов'язаний з отриманням ним страхового забезпечення". Це принципово невірно. З такого формулювання випливає, що інтерес у страхувальника з'являється тільки при укладанні договору страхування, отже, відносини нічим не відрізняються від лотереї.
Відмінність страхування від поручительства
Поручитель, так само як і страховик, захищає інтерес тієї особи, за яку він поручився. Цей захист здійснюється на платній основі, і так само як і в страхуванні, полягає в сплаті певної грошової суми при настанні події, що володіє ознакою випадковості. Однак відмінність страховика від поручителя в тому, що страховик для забезпечення захисту формує спеціалізовані грошові фонди. Кошти цих фондів мають особливий, пільговий режим оподаткування. Хоча вони і є частиною майна страховика, але страховик дуже обмежений у правах розпорядження ними.
Іншими словами, страховик здійснює захист на професійній основі, і ця діяльність ліцензується й перебуває під контролем держави. Порука не є видом професійної діяльності, і поручитель не може займатися цим систематично, так як без спеціалізованих фондів він швидко розориться. Оскільки при поруці мова не йде про обмеження обороту великих грошових сум, відносини поруки не контролюються державою, і ця діяльність не ліцензується.
Поручитель, який не має страховий ліцензії, не може виступати в якості страховика, але страховик може виступати в якості поручителя. Іноді договори страхування ризику неповернення кредиту (не плутати з відповідальністю за неповернення кредиту) підписуються трьома сторонами - страховиком, банком - страхувальником і позичальником. Сторони повинні мати на увазі, що такі тристоронні угоди можна в деяких випадках тлумачити і як договори страхування, і як договори поруки, укладені відповідно до ст. 361 ГК. Це може спричинити за собою спори, пов'язані з неоднозначністю тлумачення договору.
Відмінність страхового поліса на пред'явника
від цінного паперу
У страховому полісі на пред'явника (ст. 930 ЦК) особа, на користь якої укладено договір страхування, не вказується. Вимога до страховика про виплату можна пред'явити, тільки маючи на руках такий поліс. Тому на перший погляд цей поліс дуже схожий на цінний папір. Цінний папір - це "документ, що засвідчує ... майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні" (п. 1 ст. 142 ЦК). Поліс на пред'явника - це також документ, що засвідчує майнове право (на отримання від страховика певної суми грошей), та здійснення цього права також можливо тільки за пред'явленням поліса.
Доктрина, як вітчизняна, так і зарубіжна, не визнає такий поліс цінним папером. Наводиться наступне обгрунтування - обов'язок виконання за представницькою цінному папері випливає з самого факту її пред'явлення, але з пред'явлення страхового поліса ще не випливає обов'язок виконання. Крім пред'явлення поліса необхідно довести, по-перше, факт настання страхового випадку, а по-друге, відсутність інших обставин, що дають право страховику відмовити у виплаті "*".
---
"*" Див: Потяркін Д. Інтерес у страхуванні / / Держава і право. 1998. N 4. С. 92.
Ще одна відмінність страхового поліса на пред'явника від цінного паперу на пред'явника полягає в тому, що тільки особа, яка мала при настанні страхового випадку інтерес у збереженні майна, може здійснити права за полісом. Дійсно, адже договір страхування майна може полягати тільки на користь особи, хай і не названого в договорі, але має інтерес у збереженні цього майна (п. 1 ст. 930 ЦК). Отже, якщо в полісі вказано, що договір укладено на користь третьої особи, але сам вигодонабувач не названий, єдиним характерною ознакою, за яким його можна ідентифікувати до пред'явлення вимоги про виплату, є наявність інтересу у збереженні майна. Вимога особи, що пред'явив поліс на пред'явника, але не мав інтересу в момент настання страхового випадку, недійсне, оскільки договір страхування полягав не в його користь.
Відмінність накопичувального страхування життя
від банківського вкладу
Накопичувальне страхування життя дуже схоже на строковий банківський вклад тим, що в обох видах відносин накопичується певна сума і через вказане в договорі час вона виплачується з відсотками.
Різниця ж у наявності елемента випадковості, який у накопичувальному страхуванні життя присутня, а в терміновому банківський вклад - ні. Дійсно, накопичувальне страхування життя полягає на випадок дожиття застрахованої особи до певного віку. Але у випадку смерті до досягнення нею цього віку спадкоємцям або іншим зазначеним у договорі особам виплачується не накопичена до цього дня сума, а сума, зазначена в договорі (п. 1 ст. 934 ЦК, п. 1 ст. 947 ЦК). У цьому і полягає захист - заздалегідь відомо, скільки грошей буде отримано незалежно від того, скільки їх буде накопичено. Страховик знає, скільки він повинен сплатити, але точно не знає, коли він повинен провести виплату і скільки до цього часу він отримає грошей страхувальника. Для цього страховик змушений з отриманих грошей формувати резерви, величина яких розраховується з використанням статистики страхових випадків. Банк, відкриваючи строковий вклад, точно знає, коли він зобов'язаний повернути гроші, і те, що він зобов'язаний повернути рівно стільки грошей, скільки отримав з нарахуванням відомих відсотків. Банку досить надійно розмістити отримані гроші під відсоток вищий, ніж він зобов'язаний сплатити при поверненні вкладу. Тим самим він поверне вклад з відсотками і отримає прибуток у вигляді різниці у відсотках.
Іноді зустрічаються договори накопичувального страхування життя, в яких передбачено, що у разі смерті застрахованої особи до досягнення нею зазначеного в договорі віку виплачується не сума, зазначена в договорі, а накопичена сума з відсотками. Це - не страхування, а банківський вклад. Страховик не має права проводити з внесків, отриманих за такими договорами, відрахування в резерви і користуватися щодо цих коштів податковими пільгами. Подібна діяльність відноситься до банківської (ст. 5 Федерального закону "Про банки і банківську діяльність" "*") і повністю заборонена страховику (п. 1 ст. 6 цього Закону).
---
"*" СЗ РФ. 1996. N 6. Ст. 492.
Відмінність виплати ануїтетів від ренти
В особистому страхуванні часто страхову виплату виробляють не одноразово, а в формі регулярних платежів (ануїтетів), і за договором ренти платник ренти також виробляє регулярні платежі (ст. 583 ЦК). У відносинах за договором ренти платежі здійснюються в обмін на передане майно, і в страхових відносинах виплата ануїтетів виробляється в обмін на майно - страхову премію. Однак у страхових відносинах виплата ануїтетів обумовлена ??настанням в житті застрахованої особи визначеного в договорі події, а в договорі ренти такої умови немає. Рента сплачується незалежно від будь-яких подій в життя одержувача ренти.
Укладання договорів ренти, як правило, не є систематичною діяльністю платника ренти, і він не створює спеціалізованих фондів. Відповідно, для заняття цією діяльністю на відміну від страхування не потрібно ліцензії.
§ 3. Спеціалізовані грошові фонди (страхові резерви), що формуються страховиком для забезпечення виплат, є власністю страховика (див. коментар до ст. 954 ЦК), але страховик обмежений у праві розпоряджатися цією частиною своєї власності (п. 3 ст. 26, п. 3 ст . 27, підпункт "г" п. 3 ст. 30 цього Закону). Це обмеження повністю відповідає п. 2 ст. 209 ЦК, в якому встановлена ??можливість обмежити законом правомочності власника за розпорядженням його власністю.
Діяльність з управління коштами страхових резервів (їх формування і розміщення) складає важливу сторону страхової діяльності. Ця частина страхової діяльності регулюється не цивільним, а спеціалізованим фінансовим законодавством. Тому страхова діяльність становить предмет не тільки цивільного, а й фінансового права.
Нормативні акти, що регулюють діяльність з управління коштами страхових резервів, складаються з глави III цього Закону та підзаконних актів органу страхового нагляду, виданих відповідно до норм глави III. Як вже було зазначено, ці нормативні акти не є предметом цього Коментаря.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Стаття 2. Поняття страхування "
  1. § 4. Страхування
    поняття правоздатності можливість юридичних осіб виступати як страхувальників не викликає особливих складнощів, то допуск тільки дієздатних фізичних осіб виступати в ролі страхувальників, видається, вимагає пояснень, тим більше, що ГК спеціальних вимог до страхувальників, громадянам, не передбачає. Справа в тому, що зазвичай сделкоспособность фізичної особи визначається в
  2. § 3. Правове становище селянського (фермерського) господарства
    поняття «господарюючий суб'єкт» - це не правове поняття і не правовий термін, у всякому разі не цивільно-правовий. Така термінологія цілком доречна в економічній літературі, проте з правової точки зору цей термін не несе ніякої змістовної навантаження. У тексті закону говориться також про придбання селянським господарством статусу юридичної особи. І тут допущена прикра
  3.  § 2. Фінансові ресурси муніципальних утворень
      статтях бюджету. У місцевих бюджетах окремо передбачаються доходи, що направляються на здійснення повноважень органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань місцевого значення, та субвенції, надані для забезпечення здійснення органами місцевого самоврядування окремих державних повноважень, переданих їм федеральними законами і законами суб'єктів Російської Федерації, а
  4.  § 5. Умовні угоди
      поняття, види, допустимість. Стаття 157 ЦК виділяє угоди, зроблені під умовою. Умовна операція містить в собі умову (condicio), тобто визначення, за допомогою якого наступ або припинення дії угоди з волі сторін поставлено в залежність від майбутнього невідомого обставини * (554). Проте й саме ця обставина також називається умовою. Закон вживає термін
  5.  § 2. Поняття права власності
      поняття об'єкта права власності не залежить від оборотоздатності цього об'єкта. У власності знаходяться як об'єкти, що не вилучені з обігу і обмежені в обороті, так і об'єкти, вилучені з обігу (ст. 129 ЦК). Абсолютність права власності. Другим (родовим) ознакою права власності є його абсолютність. По-перше, задоволення інтересу власника залежить лише від його
  6.  § 5. Початкові підстави набуття права власності
      стаття потребує зміни за моделлю п. 4 ст. 218 ГК. Доцільно закріпити в ст. 219 ГК норму про те, що право власності на об'єкт нерухомості виникає з моменту придбання ним ознак, зазначених у п. 1 ст. 130 ГК. Це правило в найбільшій мірі відповідає інтересам власника і в той же час, як і у випадку з п. 4 ст. 218 ГК, потребують від нього зареєструвати право власності
  7.  § 3. Застава
      страхуванні, втрату або відновлення цього предмета вона не має обов'язкового значення і служить тільки орієнтиром для встановлення продажної, страхової чи дійсної вартості заставленого майна (абз. 2 п. 2 ст. 344, абз. 1 п. 3 ст. 350, п. 1 ст. 945 ЦК); 3) забезпечується заставою зобов'язання. Воно має бути конкретизовано шляхом зазначення його виду, підстави виникнення,
  8.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      стаття трактує про передачу проданої речі із застереженням про збереження права власності за продавцем до оплати речі покупцем або настання іншої обставини, тобто про невідкладно обумовленому договорі про передачу. Абзац 1 ст. 491 ГК відокремлює умовну традицію (речову угоду) від лежить в її основі не умовна купівлі-продажу (обязательственной угоди), а також показує, що угода
  9.  § 4. Підстави виникнення житлових правовідносин
      стаття породжує ілюзію того, що право спільної часткової власності на спільне майно у багатоквартирному будинку виникає автоматично одночасно з набуттям по тому чи іншому підставі права власності на окреме житлове приміщення в будинку. Тим часом насправді цього статися в принципі не може, якщо взяти до уваги закріплення самим же ЦК та іншими законами вимоги,
  10.  § 2. Страхове правовідношення
      страхування. Страхове правовідношення в переважній більшості випадків спирається в своєму виникненні на договір страхування. Під договором страхування розуміється заснований на ризику договір, за яким одна особа (страхувальник) зобов'язується внести іншій особі (страховику) обумовлену плату (страхову премію), а страховик зобов'язується при настанні передбаченого обставини (страхового