| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Види договору дарування |
||
|
У той же час ГК (гл. 32) містить ряд спеціальних правил, призначених для регулювання договору обіцянки дарування та договору пожертви. Виділення даних видів договору дарування не є результатом суворої наукової класифікації на основі якого-небудь єдиного критерію, а швидше пояснюється наявністю стосовно кожного з них певного набору кваліфікуючих ознак, що відображають особливості даних видів договорів дарування, які вимагають спеціального регулювання. Договором обіцянки дарування притаманні такі характерні ознаки. По-перше, такий договір носить консенсуальної характер і породжує зобов'язання дарувальника передати обдаровуваному річ у власність або майнове право або звільнити обдаровуваного від зобов'язання. Дане зобов'язання є одностороннім, обов'язків дарувальника кореспондують відповідні права (вимоги) обдаровуваного. Іншими словами, в особі договору обіцянки дарування ми маємо самостійний тип цивільно - правового договірного зобов'язання. По-друге, договір обіцянки дарування під страхом його недійсності повинен мати обов'язкову письмову форму (п. 2 ст. 574 ЦК). По-третє, договір обіцянки дарування повинен містити ясно виражене намір дарувальника зробити в майбутньому безоплатну передачу обдаровуваному речі або права або звільнити його від майнової обов'язки (п. 2 ст. 572 ЦК). По-четверте, текст договору обіцянки дарування повинен включати в себе умови про конкретну особу, що є обдаровуваним, і про конкретний предмет дарування в вигляді речі, права чи звільнення обдаровуваного від обов'язку. Обіцянка дарувальника подарувати все своє майно або частину всього свого майна без вказівки на конкретний предмет дарування визнається нікчемним (п. 2 ст. 572 ЦК). Таким чином, до істотних умов договору обіцянки дарування (в силу того що вони названі в законі) слід віднести: умову про ясно виражений намір дарувальника здійснити безоплатну передачу обдаровуваному речі, права або звільнити його від зобов'язання; умова про конкретну особу - одаряемом; вказівку на конкретний предмет дарування. Враховуючи консенсусний характер договору обіцянки дарування, наслідком чого є розрив у часі між укладанням договору, тобто вступом його в силу, та виконанням договору дарування, вимагають відповіді традиційні для договору дарування питання про допустимість укладення договору дарування під умовою, а також про можливість для дарувальника відмовитися від виконання свого зобов'язання з передачі майна обдаровуваному. З першого питання (про допустимість дарування під умовою) в юридичній літературі можна зустріти різні точки зору. Так, на думку М.Г. Масевич, "договір дарування може бути укладений під умовою, яке може використовуватися як заохочувальна міра, стимулювати обдаровуваного до певної поведінки, наприклад успішному завершенню навчання. Умова може бути поставлено в залежність від певних обставин, наприклад весілля. Наступ таких умов не можна розглядати як зустрічне виконання зобов'язання, тому що вони не породжують обов'язки обдаровуваного. Значення умов полягає в тому, що вони є необхідною передумовою набуття чинності або дії зобов'язань дарувальника. Умови можуть бути як відкладальними, так і скасувальними. До останнього можна віднести випадок, встановлений ст. 578, коли дарування скасовується при неналежному поводженні обдарованого з подарованої річчю "" * ". --- "*" Цивільне право Росії. Частина друга: Зобов'язальне право: Курс лекцій. С. 168. Іншої позиції дотримується А.Л. Маковський. Він, зокрема, вказує: "Що стосується обіцянки дарування під отменітельнимумовою, то видається, що воно неможливе, оскільки закон сам визначив підстави, за якими можлива відміна дарування (п. 2 ст. 577, ст. 578). Що ж стосується відкладальних умов, то безплатність дарування, мабуть, виправдовує включення в договір таких умов, якщо тільки вони не є протиправними або аморальними "" * ". --- "*" Маковський А.Л. Указ. соч. С. 315. Позиція А.Л. Маковського нам представляється переконливою в частині обгрунтування можливості укладення договору дарування під умовою. Дійсно, немає ніяких підстав виключати можливість укладення договору дарування під відкладальною умовою, коли сторони ставлять виникнення обов'язку дарувальника передати обдаровуваному подароване майно або звільнити останнього від його зобов'язань у залежність від обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи не станеться. Не можна не погодитися з А.Л. Маковским і в тому, що таке відкладальне умова не може бути протиправним чи аморальним. Саме в цьому випадку відкладальне умова, під яким вчиняється дарування (весілля, успішне завершення навчання тощо), може використовуватися дарувальником як заохочувальна міра по відношенню до обдаровуваному. Укладення договору обіцянки дарування під отменітельнимумовою, коли сторони ставлять припинення зобов'язань дарувальника після передачі дару у залежність від обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи не станеться, на наш погляд, неможливо. Справа в тому, що зобов'язання дарувальника діє тільки до передачі дару обдаровуваному, а з цього моменту зобов'язання припиняється належним виконанням (п. 1 ст. 408 ЦК); обдаровуваний стає власником речі (коли за договором передається річ) або володарем відповідного права (якщо предметом дарування є передача права). Тому передбачені ЦК випадки наділення дарувальника правом вимагати скасування дарування (ст. 578) являють собою певні юридичні факти, з якими закон пов'язує не припинення зобов'язання (воно вже припинено належним виконанням), а позбавлення обдаровуваного права на подароване майно і повернення останнього дарувальнику. Іншими словами, випадки, передбачені ст. 578 ГК, не мають ніякого відношення до отменітельним умовами договору дарування і взагалі до зобов'язання дарувальника. Якщо ж мова йде про реально існуючому зобов'язанні дарування, що має місце за договором обіцянки дарування до моменту передачі дару обдаровуваному, то ЦК (ст. 577) містить спеціальні правила тільки про умови, при настанні яких дарувальник має право відмовитися від виконання договору дарування, що тягне припинення зобов'язання. Дані правила сформульовані у вигляді імперативних норм, за визначенням не допускають встановлення в договорі аналогічних умов, при яких зобов'язання дарування могло б бути припинено шляхом відмови дарувальника від його виконання. Крім того, будь-які винятки з законодавчого положення про те, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускаються, можуть бути передбачені тільки законом, але не договором (ст. 310 ЦК). Разом з тим обставина, що закон сам визначив підстави, за якими допускається скасування дарування (п. 2 ст. 577, ст. 578 ЦК), на наш погляд, не виключає можливості укладення договору обіцянки дарування під отменітельнимумовою, яке може настати до передачі дару обдаровуваному. До такого висновку приводить порівняльний аналіз співвідношення норм про угоди, скоєних під отменітельнимумовою (ст. 157 ЦК); про підстави припинення зобов'язань (ст. 407 ЦК), а також про відмову дарувальника від виконання договору дарування та про скасування дарування (ст. 577 , 578 ЦК). Відповідно до п. 2 ст. 157 ЦК правочин вважається укладеною під отменітельнимумовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи не станеться. Видається, що цим положенням кореспондує норма, встановлена п. 1 ст. 407 ГК, згідно з якою зобов'язання припиняється з підстав, передбачених не тільки законом, а й договором, в тому сенсі, що сторони мають право передбачити в договорі такі підстави припинення зобов'язань, у тому числі і ті, які відповідають вимогам, що пред'являються до отменітельним умовами операції. Що стосується положень про відмову дарувальника від виконання договору дарування, в тому числі з підстав, що дає йому право скасувати дарування (ст. 577 ЦК), то вони не можуть розглядатися стосовно договору дарування в якості lex specialis, які скасовують в повному обсязі дію загальних положень про припинення зобов'язання з підстав, передбачених договором (п. 1 ст. 407 ЦК), і, отже, про угоду під отменітельнимумовою (ст. 157 ЦК), оскільки в даному випадку мова йде про різних підставах припинення зобов'язань, не кореспондуючих один одному. Корреспондирующей нормою по відношенню до ст. 577 ГК є ст. 310 ГК, що допускає можливість одностороннього припинення зобов'язань у випадках, встановлених законом: саме про такі випадки одностороннього припинення дарувальником зобов'язань дарування і каже ст. 577 ГК. Однак дана обставина, якщо і впливає на можливість визначення в договорі обіцянки дарування підстав припинення зобов'язання (інших, ніж відмова від виконання або скасування дарування), в тому числі обставин, щодо яких невідомо, настануть вони чи немає (отменітельнимумовою), то тільки в тому сенсі, що в якості таких не можуть бути зазначені обставини, визнані підставою до скасування дарування або відмови від виконання договору дарування. Наприклад, договір обіцянки дарування не може бути укладений під таким отменітельнимумовою, як погіршення майнового стану дарувальника або стану його здоров'я до такої міри, що виконання дарчої обіцянки може привести до істотного зниження рівня його життя. У той же час ми не бачимо жодних перешкод до укладення договорів дарування під скасувальними умовами, що не службовцями підставами до відмови від виконання договору або до скасування дарування, які передбачені ст. 577 і 578 ЦК. Такими можуть бути визнані дарчі зобов'язання з умовами про їх припинення у випадках, наприклад, появи у дарувальника до настання строку передачі дарунка власних дітей; вилікування дарувальника від важкої хвороби; значного підвищення заробітної плати обдаровуваного і т.п. Природно, обставини, які вказуються в договорі обіцянки дарування в якості отменітельнимумовою, не можуть бути ні протиправними, ні аморальними. Такий підхід до питання про можливість скоєння договору обіцянки дарування під отменітельнимумовою, крім усього іншого, представляється і більш справедливим по відношенню до дарувальника, який в результаті дарування втрачає своє майно, не отримуючи нічого натомість. Правове становище дарувальника (як суб'єкта одностороннього зобов'язання), обсяг його прав, з точки зору загальних законоположень про угоди та зобов'язання, на наш погляд, не можуть бути гірше, ніж становище сторони (боржника) у двосторонньому зобов'язанні. Виключно договором обіцянки дарування адресовані положення ЦК про правонаступництво за зобов'язанням дарування (ст. 581). Як вже зазначалося, договір дарування, який чинять шляхом передачі обдаровуваному майна, не породжує зобов'язально - правових відносин і в силу цього виключається зі сфери дії норм про правонаступництво за цивільно - правовими зобов'язаннями. Стосовно ж до зобов'язань, що виникають з договору обіцянки дарування, ГК (ст. 581) встановлює два протилежних правила про правонаступництво щодо відповідно прав обдаровуваного і обов'язків дарувальника. За загальним правилом права обдаровуваного, якому за договором дарування обіцяно дар, не переходять до його спадкоємців (правонаступників); і навпаки, обов'язки дарувальника, що обіцяв дарування, переходять до його спадкоємців (правонаступників). Правда, зазначені положення сформульовані у вигляді диспозитивних норм (тобто договором дарування може бути передбачено інше), тому не можна не погодитися з висновком А.Л. Маковського про те, що в кінцевому рахунку рішення питання про правонаступництво за договором обіцянки дарування ГК залишає на розсуд сторін "*". --- "*" Див: Маковський А.Л. Указ. соч. С. 315 - 316. Щоб уникнути конкуренції з правилами про спадкування і з метою виключення можливості обходу норм спадкового права ДК в імперативній формі забороняє укладання договорів обіцянки дарування, що передбачають передачу дару обдаровуваному після смерті дарувальника, і оголошує відповідні договори нікчемними. До такого роду дарування застосовуються правила цивільного законодавства про спадкування (п. 3 ст. 572 ЦК). Як вірно зауважує А.Л. Маковський, "слова ЦК про те, що" до такого роду дарування застосовуються правила ... про спадкування ", не означають, що договір, що передбачає передачу дару обдаровуваному після смерті дарувальника, прирівнюється до заповідальним розпорядженням. Обіцяний таким способом" дар "надходить у загальну спадкову масу, і його подальша доля цілком визначається правилами цивільного законодавства про спадкування" "*" . --- "*" Там же. Договір пожертви виділяється в окремий вид дарування виходячи з наявності у нього такого основного ознаки, як вчинення дарування в загальнокорисних цілях. У сучасній юридичній літературі зустрічаються різні трактування поняття "загальнокорисних мети", що не може не викликати жалю, оскільки саме ця ознака дозволяє кваліфікувати договір дарування як пожертву і, отже, застосовувати до нього спеціальні правила, передбачені ЦК (ст. 582). Наприклад, М.Г. Масевич вважає, що "від договору дарування пожертву відрізняє призначення дару, який повинен бути використаний за спеціальним призначенням. При відсутності такої умови безоплатна передача майна вважається звичайним даруванням" "*". Мабуть, автором залишилася непоміченою норма, яка міститься у п. 3 ст. 582 ГК, згідно з якою пожертвування майна громадянину має бути, а юридичним особам може бути обумовлено жертводавцем використанням цього майна за певним призначенням. При відсутності такої умови пожертвування майна громадянину вважається звичайним даруванням, а в інших випадках пожертвуване майно використовується обдаровуваним відповідно до призначення майна. Отже, договір пожертви юридичним особам не втрачає своїх якостей від того, що він не містить умови про призначення дару і чи не перетворюється в цьому випадку в звичайний договір дарування. --- "*" Цивільне право Росії. Частина друга: Зобов'язальне право: Курс лекцій. С. 173. І.В. Єлісєєв, навпаки, у випадках, коли в ролі обдаровуваного виступає держава, зовсім позбавляє жертводавця права обумовити використання пожертвуваного майна за певним призначенням. Він пише: "... законодавець у ряді випадків надає дарувальнику право вказати конкретне призначення, по якому буде використовуватися майно, пожертвуване на загальне благо. Це допустимо, якщо обдаровуваним за договором пожертви є юридична особа або громадянин ... і неможливо, якщо майно жертвується державі ". Особливо примітна аргументація цього висновку, яка полягає в тому, що держава "завжди діє не в своїх власних, а в загальних інтересах. Значить, дарувальник може бути впевнений у тому, що будь дар на адресу держави буде використаний на загальне благо; інакше він просто не може бути використаний. Більш того, передбачається, що держава краще за інших суб'єктів знає, в чому полягає це загальне благо, і краще за інших може діяти в загальнокорисних цілях. Тому дарувальник некомпетентний зобов'язувати державу до певного способу використання пожертвуваного майна "" * ". --- "*" Цивільне право: Підручник / За ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Ч. II. С. 125. Перше наше зауваження до даних міркуванням полягає в тому, що їх результатом (при серйозному до них відношенні) може стати лише зникнення у "некомпетентних" дарувальників (російських та іноземних громадян та організацій) будь-якої полювання жертвувати небудь нашому такому "всезнаючому" і краще інших розуміючому, "в чому полягає загальне благо", державі. Якщо ж розглянути дане судження з правових позицій, то перш за все необхідно звернути увагу на те, що законодавець у п. 1 ст. 582 ГК говорить про пожертвування "державі та іншим суб'єктам цивільного права, зазначеним у статті 124 цього Кодексу". Стало бути, мова йде не тільки про Російську Федерацію, але й про суб'єктів Російської Федерації, і про муніципальних утвореннях. При цих умовах дуже важко погодитися з твердженням І.В. Єлісєєва про те, що зазначені суб'єкти завжди діють не в своїх власних, а в загальних інтересах, і з його упевненістю в тому, що дар на адресу зазначених суб'єктів буде використаний обов'язково на загальне благо. Нам щодня доводиться спостерігати сюжети протилежної властивості, героями яких виступають не тільки муніципальні освіти, а й суб'єкти Російської Федерації. Та й власне держава, якщо під ним розуміти в цілому Російську Федерацію, в особі своїх органів багаторазово демонструвала своє "розуміння загального блага" і "суспільно корисних цілей", коли позбавляло власних громадян (виступаючих не в ролі дарувальників, а кредиторів!) Їх грошових заощаджень, поміщених у внески в підконтрольному державі Ощадбанку. Крім того, слідуючи волі законодавця, що відсилає нас до ст. 124 ГК, ми можемо переконатися, що до названих суб'єктам цивільного права (Російської Федерації і її суб'єктів, муніципальних утворень) підлягають застосуванню норми, що визначають участь юридичних осіб у відносинах, регульованих цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону або особливостей даного суб'єкта. Образ компетентного держави, краще розуміє зміст суспільного блага, "намальований" І.В. Єлісєєвим, на наш погляд, не свідчить про такі особливості даного суб'єкта, які виключали б можливість поширювати на нього законоположення про пожертву юридичним особам, у тому числі і з визначенням жертводавцем умови про використання пожертвуваного майна за певним призначенням. Нам видається, що найбільш повна оптимальна характеристика основного особливого ознаки договору пожертви дана А.Л. Маковским: "На відміну від колишнього ЦК в новому Кодексі під пожертвуванням розуміється дарування не в" суспільно корисних ", а в загальнокорисних цілях (п. 1 ст. 582). Ними можуть бути як цілі, корисні для суспільства в цілому, так і цілі , досягнення яких представляє користь для більш вузького кола осіб - осіб певної професії, певного віку, жителів певної місцевості, членів (учасників) певної організації і т.п. Пожертвування майна громадянину без вказівки мети його використання, яку можна вважати загальнокорисної, перетворює цей договір в "звичайне дарування". Навпаки, майно, подароване без такої умови юридичній особі, має використовуватися обдаровуваним "відповідно до призначення майна" (п. 3 ст. 582) і, що само собою зрозуміло, у відповідності з цілями діяльності цієї юридичної особи (ст. 49) "" * ". --- "*" Маковський А.Л. Указ. соч. С. 316. Специфіка договору пожертви як виду договору дарування не вичерпується його загальнокорисними цілями, йому властиві й деякі інші особливості. По-перше, договір пожертви може відбуватися як шляхом передачі обдаровуваному дару, так і за допомогою обіцянки дарування, що зайвий раз підтверджує, що зазначені види договору дарування не мають єдиного класифікаційного критерію. По-друге, предметом договору дарування визнаються лише передача речі або передача майнового права. Отже, пожертва не може здійснюватися шляхом звільнення обдаровуваного від його зобов'язань. Дану особливість пожертвування І.В. Єлісєєв пояснює тим, що "звільнення обдаровуваного від обов'язку виробляється в його безпосередніх інтересах, а не на загальне благо" "*". Щоб зрозуміти поверховість даного судження, досить поставити на місце обдаровуваного лікарню чи школу, які звільняються енергопостачальною організацією від обов'язку щодо виплати заборгованості за використану електроенергію, або держава, якій кредитори прощають борги за кредитами і державними облігаціями. --- "*" Цивільне право: Підручник / За ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Ч. II. С. 125. Думається, причина звуження предмета договору пожертви в порівнянні із звичайним даруванням полягає в іншому: жертводавець традиційно повинен розташовувати правом обумовити свою пожертву використанням яка за певним призначенням. Дарування шляхом звільнення від обов'язків (при сьогоднішньому ладі правового регулювання) виключає таку можливість, хоча, мабуть, було б доцільно передбачити такий спосіб пожертвування, змінивши відповідним чином правове регулювання. По-третє, особливістю договору пожертви є обмеження кола суб'єктів на стороні обдаровуваного. В якості таких можуть виступати громадяни, лікувальні, виховні установи, організації соціального захисту та інші аналогічні заклади; благодійні, наукові та навчальні організації, фонди, музеї та інші заклади культури, громадські та релігійні організації, а також держава (Російська Федерація і її суб'єкти) та муніципальні освіти. По-четверте, як уже зазначалося, пожертва може бути обумовлено жертводавцем використанням яка за певним призначенням. Дане відмінність договору пожертви від звичайного договору дарування характеризується А.Л. Маковским наступним чином: "Якщо при звичайному даруванні після переходу дарунка у власність обдаровуваного можливості дарувальника впливати на здійснення новим власником своїх правомочностей щодо отриманого майна практично рівні нулю (виняток становлять права, які з п. 2 ст. 578), то у поводженні з пожертвувавши майном прийняло його особа повинна слідувати вказівкам власника про мету використання цього майна. Можливі порушення цього обов'язку дають право не тільки самому жертводавці, але і його правонаступнику (спадкоємцю або утворених в результаті реорганізації юридичній особі) зажадати скасування пожертвування (п. 5 ст. 582) "" * ". --- "*" Маковський А.Л. Указ. соч. С. 316 - 317. Дійсно, ГК (пп. 3 - 5 ст. 582) не тільки наділяє жертводавця правом обумовити свою пожертву використанням яка за певним цільовим призначенням, а й передбачає положення, спрямовані на забезпечення контролю за цільовим використанням пожертвуваного майна з боку жертводавця, а також наслідки порушення обдаровуваним волі жертводавця, яке визначило цільове призначення пожертвуваного майна. Для належної організації контролю з боку жертводавця обдаровуваним (юридичним особам), які прийняли пожертву, для використання якого встановлене певне призначення, поставлено в обов'язок вести відокремлений облік всіх операцій по використанню пожертвуваного майна. Якщо ж внаслідок обставин, що змінилися використання пожертвуваного майна відповідно до зазначеного жертводавцем призначенням стає неможливим, дане майно може бути використано за іншим призначенням лише за згодою жертводавця. У випадках, коли жертводавця - громадянина вже немає в живих, а жертводавець - юридична особа ліквідовано, використання пожертви за іншим цільовим призначенням можливе лише за рішенням суду. Наслідки недотримання волі жертводавця, яке визначило цільове призначення пожертвуваного майна, або порушення встановленого порядку зміни цільового призначення пожертвування полягають у тому, що пожертва може бути скасовано рішенням суду на вимогу самого жертводавця, його спадкоємців чи інших правонаступників. По-п'яте, ще одна цікава особливість договору пожертви полягає в тому, що на ухвалення пожертви не потрібно чийогось дозволу або згоди (п. 2 ст. 582 ЦК). У юридичній літературі дане положення іноді тлумачиться таким чином, що на відміну від звичайного договору дарування при пожертву зовсім не потрібно згоди обдаровуваного. А оскільки такий підхід ставить під сумнів договірну природу пожертвування, з'являються не зовсім зрозумілі аргументи на користь того, що пожертвування все ж залишається договором. Так, М.Г. Масевич пише: "У п. 2 ст. 582 ЦК встановлено, що на ухвалення пожертви не потрібно чийогось згоди. Однак на цій підставі пожертву не можна визначати односторонньою угодою. Адже передача майна є відповіддю на пропозицію робити пожертвування, а договір укладається передачею майна "" * ". Тим самим з кола пожертвувань виключається договір обіцянки дарування! --- "*" Цивільне право Росії. Частина друга: Зобов'язальне право: Курс лекцій. С. 173. Насправді, в даному випадку законодавець зовсім не заперечує таку ознаку договору дарування (та договору пожертви в тому числі), як згода обдаровуваного на прийняття дару і безумовне право останнього відмовитися прийняти подароване (у тому числі пожертвуване) майно. Йдеться про інше, а саме про те, що на додаток до звичайного порядку укладення договору дарування, який вимагає, звичайно ж, згоди обдаровуваного на прийняття дару, було б розумно припустити, що в деяких випадках обдаровуваному (який не заперечує проти пожертвування) буде потрібно також дозвіл або згода певних владних органів. Так от, якраз такого дозволу (згоди) відповідно до п. 2 ст. 582 ЦК і не потрібно. Тому ніякої небезпеки для договірної природи пожертвування не існує. Інша справа - питання про доцільність такого рішення. Державі не повинно бути байдуже, що являє собою пожертву і хто є жертводавцем. Уявімо собі, що пожертвою є системи озброєння, а його адресатом (обдаровуваним) - такий суб'єкт Російської Федерації, як Чеченська Республіка. Не виключається можливість і пожертви "брудних" грошей, здобутих злочинним шляхом, з метою їх "відмивання". Не сприятиме авторитету держави і прийняття державними установами пожертв від осіб з "підмоченою" репутацією. Нам доводилося відзначати, що в дореволюційному російському законодавстві прийняття пожертвувань установами та організаціями, піднаглядними уряду, в певних випадках вимагало дозволу останнього "*". Думається, що і в даний час такий порядок був би переважніше, ніж імперативна норма, що звільняє обдаровуваного, що приймає пожертвування, від необхідності отримання чийогось дозволу або згоди, як це передбачено в п. 2 ст. 582 ГК. --- "*" Див ч. 1 гл. XI цієї книги. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "3. Види договору дарування" |
||
|
||