ГоловнаАдміністративне, фінансове, інформаційне правоАдміністративне право → 
« Попередня Наступна »
A.Б. Агапов. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: ПІДРУЧНИК, 2000 - перейти до змісту підручника

§ 4. Юридичний склад адміністративного правопорушення


Одне із значень категорії corpus delicti - «склад злочину» має на увазі наявність у правопорушенні обов'язкових елементів, без яких дія (бездіяльність) можна розглядати як одне з посягань у сфері моральності, а не права .
Категорія corpus delicti застосовна до всіх правопорушенням у сфері публічного права (враховуючи тлумачення терміна римського права delinquere в епоху домінату, про що ми вже згадували вище).
Склад адміністративного правопорушення являє собою сукупність елементів, що характеризують суспільну небезпеку проступку, до них відносяться: зміст делікту (об'єктивна сторона), психоемоційний статус учасників (суб'єктивна сторона і суб'єкт складу), а також об'єкт протиправного посягання; відсутність будь-якого з них виключає як наявність corpus delicti в цілому, так і, відповідно, застосування державних санкцій.
Об'єкт адміністративного правопорушення являє собою підлягають юридичному захисту суспільно-правові відносини.

Структурно такі суспільні відносини умовно поділяються на дев'ять груп, відповідних гл. 5 - 14 Особливої ??частини КпАП. До них відносяться суспільні відносини у сфері приватного права (наприклад, правопорушення, що посягають на приватну, кооперативну власність, власність громадських об'єднань та інші недержавні і немуніціпальних види власності; захист прав громадян у сферах підприємництва, торгівлі та фінансів - див. гл. 6, 12 КоАП) і в сфері публічно-правових (загальнодержавних) інтересів. Судячи з конструкції чинного КпАП, переважна більшість складів адміністративних правопорушень має на меті забезпечити захист загальнодержавних інтересів, а опосередковано - приватних прав та інтересів громадян.
Навряд чи варто вбачати в чинному КпАП примат загального блага, що охороняється державними органами, і приватноправових інтересів громадян, турботу про виконання державним механізмом (тобто створюваними ним органами) свого основного призначення - забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Як відомо, чинний КпАП, що вступив чинності 1 січня 1985 р., роками розроблявся в умовах Союзу РСР, особливого державного утворення, безумовно представника собою потужне централізоване держава, в основі якого була не стільки воля окремих політиків - auctoritas (Ленін, Сталін, Хрущов, Брежнєв, Андропов), обмежена радянської правовою системою, скільки прагнення до політико-правової автаркії - самодостатності в сировинних, людських (гуманітарних) ресурсах, прагнення до незалежного співіснування насамперед у політичному конгломераті при військовому, економічне співробітництво з державами східних формацій, тобто з соціалістичними державами.
Союз РСР мав необхідні сировинними та інтелектуальними ресурсами для самозадоволення своїх економіко-соціальних потреб і єднання з соціалістичними державами. Таким чином, КоАП, розроблений в умовах політико-правового відмежування соціалістичних держав від капіталістичних, являє собою звід правових норм централізованої держави, заснованого на політико-правовому базисі автаркії. Об'єктом державного захисту за КпАП був і захист духовних потреб радянських громадян поряд з публічно-правовими інтересами держави.
Суспільні відносини, що підлягають захисту за КпАП, поділяються на загальні та безпосередні.
На відміну від загальних адміністративних відносин, що представляють собою врегульовані правовою нормою взаємини физиче-

ських осіб або людей, об'єднаних в політичні, економічні та інші корпорації з державою, поняття «безпосередній об'єкт адміністративного проступку» часто ототожнюється в науці з об'єктом правопорушення, наприклад рухомими або нерухомими предметами.
Об'єктивна сторона адміністративного проступку, так само як в іншому кодифікованому законодавстві, що передбачає санкції за правопорушення (КК, ТК, НК), зводиться до змісту норми права - до опису методами законодавчої техніки протиправної дії чи бездіяльності фізичного або юридичної особи, наслідком яких стало заподіяння моральної, матеріальної або фізичної (тілесного) шкоди інтересам громадян, корпоративним утворенням або державі. У встановленні цього елемента corpus delicti вкрай важливо виявити причинний зв'язок дії або бездіяльності і подальшого заподіяння шкоди.
Ознакою присутності причинного зв'язку може бути наявність умислу у підозрюваної особи, виявлення предмета правопорушення або інші прямі або непрямі докази, що підтверджують безпосередній зв'язок фізичної особи з фактом скоєного правопорушення. Такі ознаки можуть бути отримані в результаті аналітичних досліджень або фізичних - оперативно-розшукових - дій, застосування заходів адміністративного припинення та ін
Опис протиправної дії чи бездіяльності фізичної особи далеко не завжди безпосередньо дано в КпАП, часто об'єктивна сторона адміністративного проступку характеризується іншим нормативно-правовим актом, найменування якого зазначено в Кодексі, так як в даному випадку застосовуються бланкетні норми, до яких належать норми гл. 9, ст. 86 - 88 КпАП та багато інших склади правопорушень, для кваліфікації об'єктивного складу яких необхідно звернення до спеціальних правовим актам (найчастіше до правил).
Складовою частиною об'єктивної сторони є також протиправні дія або бездіяльність фізичної особи.
Дія завжди являє собою мотивовану з точки зору правопорушника акт, наслідком якого може бути заподіяння шкоди потерпілому (тілесного, морального чи матеріальної шкоди) або державі. Правопорушник (найчастіше при фізичному впливі на потерпілого) усвідомлює, що його дії суперечать не тільки нормам моралі, а й правовим розпорядженням. У деяких випадках протиправна дія і заподіяну ним шкоду можуть бути наслідком необережності громадянина (автотранспортні правопорушення).
При мотивації своєї дії правопорушник виходить з помилкової передумови в його корисності з точки зору захисту особистого або

суспільного блага. Це може відбуватися при неознайомлення правопорушника з чинними нормативно-правовими актами, що, однак, не звільняє його від відповідальності (у разі розпивання спиртних напоїв, дрібного хуліганства та багатьох інших проступків).
В окремих рідкісних випадках протиправна дія може бути наслідком не вмотивованою акції, а стану афекту. Дуже часто вредоностного правопорушень, а особливо злочинів, скоєних у стані сильного душевного хвилювання (афекту), багаторазово перевищує шкоду мотивованого проступку.
Найважливіша ознака афекту - в сьогочасної реакції особи, в незвичайному психоемоційному стані суб'єкта й у раптовості його дій, що можуть призвести до заподіяння шкоди, проте для точної кваліфікації такого стану іноді потрібно проведення додаткових експертних дій, найчастіше - судово-психіатричної експертизи.
Терміни affectio, affectus в римському праві вживалися для позначення понять «воля», «намір», «схильність». Чуттєвий акт, заснований на усвідомленій емоційної взаємності, також відбивався в змісті цих термінів - так, термін affectio можна розуміти як любов чи інші чуттєві прояви, але вже не засновані на любовному потязі (наприклад розташування, пристрасть). Деякі романісти все ж зазначають відмінність цих двох синонімічних термінів, що вживаються в джерелах римського права. Наприклад, affectus, на думку чеського романіста Мілана Бартошек, означав «збуджений стан», а в більш пізні періоди розвитку римського права і «дія в такому стані». Історик права, професор Варшавського університету Федір Дидинскій у своїй роботі 1890 основним фактором affectus (affectio) називав будь психоемоційний прояв, засноване на вольових або чуттєвих реакціях людини. Мілан Бартошек витлумачував affectus як особливу реакцію на зовнішні прояви суб'єкта, діючого часто протиправно, грунтуючись на раптово виниклому почутті обурення або збудження, що відбиває його негативну реакцію на події.
На відміну від дії бездіяльність фізичної особи являє собою позбавлену вольових ознак акцію. Правопорушник не проявляє належної реакції на порушення норм права, тобто ігнорує юридичні розпорядження або не приймає належних дій для їх здійснення. Бездіяльність правопорушника не може бути пов'язано з афектацією, оскільки не обумовлено проявом вольових властивостей.
У римському праві поняття «бездіяльність» (silentium - найбільш поширене значення «тиша») в основному ототожнювалося з част-

ноправовой акцією громадянина - суб'єкт набував або втрачав право на майновий об'єкт при недотриманні ним терміну приобрета-котельної давності (praescriptio longae possesionis).
Суб'єкт адміністративного проступку - фізична або юридична особа, винною дією (бездіяльністю) якого заподіяно шкоду потерпілому або загальнодержавним інтересам.
З поняттям «суб'єкт адміністративного проступку» КоАП пов'язує наявність певних юридичних ознак:
а) встановленого законом віку (ст. 13, 14);
б) ознак, що виключають застосування адміністративних санкцій до правопорушника (ст. 18-20,22, а також ст. 227 і 281);
в) спеціальних ознак суб'єкта адміністративного проступку, кваліфікуючих адміністративну відповідальність або виключають застосування адміністративних санкцій (ст. 15-17).
Відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень настає при досягненні особою до моменту вчинення проступку шістнадцятирічного віку.
Відповідальність громадян віком від 16 до 18 років визначається суспільною небезпекою адміністративного проступку. При вчиненні тяжких адміністративних проступків: дрібного хуліганства, стрільби з вогнепальної зброї, злісного невиконання вимог працівників міліції, порушення прикордонного режиму та деяких інших правопорушень, вчинення яких пов'язане з заподіянням значної шкоди, неповнолітні особи несуть відповідальність нарівні з повнолітніми.
В якості альтернативної форми притягнення до відповідальності неповнолітніх, які скоїли тяжкі адміністративні проступки, передбачено розгляд справ комісіями у справах неповнолітніх. Як правило, заходи адміністративного стягнення в таких випадках передбачають менш тяжкі санкції на відміну від тих, які згадані ст. 24 КпАП для повнолітніх громадян, причому деякі з них цією статтею не передбачені; до останніх належить передача неповнолітнього під нагляд батьків.
Застосування зазначених альтернативних методів адміністративного впливу неможливо при здійсненні правопорушення, передбаченого ст. 165 КпАП (злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівників міліції).
Альтернативні заходи можуть бути застосовані за наявності пом'якшувальних відповідальність обставин органами, уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення, зазначених у ст. 34, 35 КпАП, а також в інших випадках, не визначених законом, тобто

Виключно на розсуд держорганів, передавальних справи на розгляд адміністративних комісій, за винятком проступку, передбаченого ст. 49 КпАП (дрібного розкрадання майнових об'єктів). Таким чином, в цьому випадку беруться до уваги виключно суб'єктивні чинники, що характеризують особисте і громадську активність правопорушника: уповноважені посадові особи мають право розглянути його проступок в якості негативного (тобто суспільно небезпечного) або позитивного, керуючись виключно власним світосприйняттям.
Стаття 164 КпАП передбачає, що, коли суб'єктами адміністративного правопорушення (дрібного хуліганства або хуліганства) є 14 - і 15-річні підлітки, вони не несуть адміністративної відповідальності - відповідні санкції накладаються на батьків або осіб, які їх замінюють.
До ознак, що виключає застосування адміністративних стягнень незважаючи на вчинене правопорушення, належать такі:
а) наявність обставин, що виключають провадження у справі, до яких відносяться: відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
б) наявність ознак, що свідчать про відсутність corpus delicti (неосудності, дій особи в стані крайньої необхідності і необхідної оборони та інших згаданих вище);
в) видання акта амністії, що знімає адміністративну відповідальність, або скасування акта, який встановлює таку відповідальність;
г) закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КпАП);
д) смерть правопорушника (ст. 227, 281 КпАП).
Згадані ознаки corpus delicti в чому відповідають дефініціям правопорушень КК РФ, але є й істотні відмінності:
1) в ст. 21 КК міститься дефініція неосудності. Відмінності зі ст. 20 КпАП полягають в тому, що в разі вчинення злочину в стані неосудності судом можуть бути призначені примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 21, а також розд. VI КК), однак вчинення неосудним адміністративного проступку пов'язане з призначенням зазначених примусових заходів ;
  2) найважливішою ознакою неосудності при вчиненні адміністративних проступків і злочинів є те, що особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними.
  На відміну від КпАП, кримінальне правопорушення, вчинене осудною особою, яка під час вчинення правопорушення в силу психічного розладу не могла повною мірою усвідомлювати фактіче-

  ський характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності (ч. 1 ст. 22 КК). В окремих випадках кримінальне переслідування поширюється і на осудних, але психічно хворих осіб, що виключено при вчиненні адміністративних правопорушень. Таким чином, факт наявності у правопорушника, який вчинив кримінальний злочин або адміністративний проступок, психічної хвороби, тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану чи не свідчить про його неосудність;
  3) при визначенні поняття «крайня необхідність» КК вводиться дефініція перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39), відсутня в КпАП (ст. 18), однак це поняття КК багато в чому відповідає ознакам, зазначеним ст. 18 КпАП. У діях особи в стані крайньої необхідності склад адміністративного проступку відсутній тільки в тих випадках, коли угражает приватноправових і загальнодержавним інтересам небезпека не могла бути відвернена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена, - ці правові критерії, зазначені в ст. 18 КпАП, відповідно до ч. 2 ст. 39 КК кваліфікуються як критерії перевищення меж крайньої необхідності.
  Фізична особа, що діє в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, завжди заподіює шкоду. Однак від суспільної небезпеки шкоди та інших кваліфікуючих ознак залежить факт наявності складу адміністративного правопорушення (див. ст. 18, 19 КпАП).
  Звільнення від адміністративної відповідальності можливе також тоді, коли уповноважена посадова особа (державний орган) вважатиме правопорушення малозначним. У цьому випадку виноситься усне осуд, яке не тягне правових наслідків для правопорушника. Під «малозначністю правопорушення» мається на увазі, що в діях правопорушника відсутня загроза заподіяння шкоди або заподіяну шкоду не спричинив за собою суспільно небезпечних дій, наприклад збитку приватним або загальнодержавним інтересам.
  При визначенні суб'єкта адміністративного правопорушення необхідно враховувати наявність спеціальних ознак, які можуть істотно вплинути на кваліфікацію проступку.
  Один з таких спеціальних ознак визначається статусом особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Санкції багатьох складів адміністративних проступків передбачають застосування більш жорстких каральних заходів у тих випадках, коли правопорушник є-

  ється посадовою особою (ст. 15 КпАП). КпАП не містить визначення цього поняття, проте дефініції посадової особи закріплені КК.
  Під посадовими особами слід розуміти громадян, які здійснюють організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції в державних і муніципальних органах (установах), а також у Збройних Силах Російської Федерації та відомчих військових формуваннях.
  При тлумаченні цього визначення важливо мати на увазі функції, що характеризують статус посадової особи, але не форму їх здійснення - наприклад, на громадян, тимчасово або постійно наділених зазначеними повноваженнями, також поширюється статус посадової особи.
  Найважливішою ознакою посадової особи є наділення її владними повноваженнями відповідними державними або муніципальними органами (установами). До цієї категорії осіб відносяться керівники всіх рівнів - міністри, директори державних (муніципальних) підприємств, начальники відділів та інші особи, які здійснюють функції організаційного розпорядництва, дії яких тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення суспільних відносин.
  Для кваліфікації правового становища посадової особи не має значення обсяг його функцій, проте він може враховуватися при кваліфікації адміністративного проступку, тобто при накладенні адміністративних стягнень.
  Таким чином, за змістом КК статус посадової особи поширюється тільки на фізичних осіб, що діють у сфері публічного права. Водночас прямуючи. 1 до ст. 201 КК виділяє особливу групу посадових осіб, іменованих в законі особами, які виконують управлінські функції в комерційній або некомерційній організації *. Кваліфікуючі ознаки цієї групи посадових осіб, що діють у сфері приватного права, ідентичні функціям організаційного розпорядництва, здійснюваним державними (муніципальними) посадовими особами, тобто функцій у сфері організаційно-розпорядчої або адміністративно-господарської діяльності, однак посадові особи цієї групи не наділені державно-владними повноваженнями. До них відносяться перш за все фізичні особи, що займають керівні посади в комерційних і некомерційних організаціях. Владні повноваження не делеговані їм державним (муни-
  1 За винятком некомерційних організацій, що діють в публічно-правовій сфері.

  ціпальним) органом, вони володіють ними як суб'єкти приватноправових відносин і наділені ними як керівники організацій, основною метою яких є отримання прибутку.
  Владні повноваження директорів, керівників департаментів, відділів, інших структурних підрозділів комерційних організацій з утримання тотожні державно-владних повноважень. Що володіють ними особи мають право розпоряджатися довіреним їм майном, накладати дисциплінарні стягнення, укладати, змінювати і розривати трудові договори (контракти). Однак зміст їх владних повноважень обмежене законом: вони, зокрема, не має права здійснювати багато адміністративно-розпорядчі функції в сферах оборони, безпеки, внутрішньої і зовнішньої політики, що відносяться до прерогатив державних посадових осіб.
  КоАП також передбачає розмежування статусу двох груп посадових осіб. Відповідно до ст. 15 КпАП у якості адміністративного правопорушення кваліфікуються порушення посадовими особами правил, виконання яких входить до їх службових обов'язків, однак багато норм КоАП передбачають відповідальність і недержавних посадових осіб (ст. 138, 1391 - 1393 і багато інших).
  Службові обов'язки посадових осіб відображають зміст їх функцій у сфері адміністративного розпорядництва, вони, як правило, регламентуються в законах та інших підзаконних актах (завжди нормативних), у тому числі в актах комерційних і некомерційних організацій, в актах, видаваних міністерствами, відомствами, виконавчо- розпорядчими муніципальними органами: наказах, посадових інструкціях і т.д.
  КоАП встановлено спеціальний правовий режим адміністративної відповідальності для особливої ??категорії посадових осіб - військовослужбовців.
  Адміністративна відповідальність військовослужбовців, включаючи осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, регламентують не КпАП, а дисциплінарних статутів. КоАП передбачається можливість поширення на зазначених осіб адміністративної відповідальності за вчинення окремих проступків, передбачених ст. 115 - порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, ст. 118 - порушення тих же правил, що призвело до заподіяння матеріальної шкоди або легких тілесних ушкоджень, ст. 122 - порушення цих правил учасниками дорожнього руху, громадянами, керують велосипедами, мопедами і т.п., а також пішоходами, ст. 85 - порушення правил полювання та рибальства, ст. 183, 1831 - 1833 -

  різні різновиди порушень прикордонного режиму, ст. 186-порушення митних правил, ст. 187 - контрабанда.
  Можливість поширення приписів КпАП на зазначених осіб фактично нездійсненна, оскільки всі найбільш суворі адміністративні стягнення (у тому числі виправні роботи та адміністративний арешт) до них не застосовуються. Наприклад, на військовослужбовців неможливо накладення чотирьох з восьми видів стягнень, передбачених ст. 24 КпАП (крім згаданих вище штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами).
  Особливим статусом у сфері адміністративної юрисдикції володіють іноземні громадяни та особи без громадянства. У багатьох випадках на цих осіб поширюється імунітет, а приписи, передбачені КпАП, до них не застосовуються. Можливість імунітету має місце лише за наявності відповідних міжнародних договорів, що передбачають звільнення від відповідальності за проступки іноземців в Росії і громадян Російської Федерації - в країні перебування. У всіх інших випадках, тобто коли проблема імунітету іноземців у сфері адміністративної юрисдикції не врегульована на дипломатичному рівні, вони несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах з громадянами Російської Федерації.
  При тлумаченні ст. 17 КпАП необхідно мати на увазі, що фактично вона розповсюджується не тільки на громадян іноземних держав та осіб без громадянства (апатридів), але і на осіб з подвійним громадянством (біпатридів), а також на підданих монархій.
  Таким чином, дозволяючи проблему адміністративної відповідальності іноземних фізичних осіб, слід перш за все керуватися конституційною нормою (ч. 4 ст. 15 Конституції РФ), відповідно до якої передбачається пріоритет правил міжнародного договору над приписами внутрішнього права, в тому числі визначеними КоАП і федеральними законами (див. також ч. 2 ст. 17 КпАП).
  Адміністративні санкції, що накладаються на громадян Росії - посадових осіб, що очолюють відповідні корпоративні утворення в сферах приватного та публічного права (наприклад, органи державної влади, комерційні і некомерційні підприємства, державні унітарні підприємства та інші), надають пряме або опосередковане вплив на статус очолюваних ними юридичних осіб.
  Суб'єктивна сторона складу адміністративного проступку передбачає наявність вини у формі умислу і необережності (про що ми вже говорили в попередніх параграфах цього підручника).

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 4. Юридичний склад адміністративного правопорушення"
  1.  § 4. Адміністративна відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування
      юридичних осіб. Це дає підставу при відповідних обставинах говорити про можливість притягнення до адміністративної відповідальності органів місцевого самоврядування - юридичних осіб. Значне число адміністративних правопорушень, скоєних органами та посадовими особами місцевого самоврядування, безпосередньо зазіхає на права громадян. Так, згідно зі ст. 5.3 Кодексу
  2.  § 3. Окремі джерела муніципального права
      юридичною силою Конституції РФ (тільки вона безпосередньо втілює державний суверенітет Росії), а отже, і законам РФ про поправки до Конституції РФ, міжнародні договори мають пріоритетом стосовно іншим актам російського законодавства. Згідно ч. 4 ст. 15 Конституції РФ загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Росії є
  3.  § 3. Освіта та організація діяльності виборчих комісій
      юридичної особи. Територіальні комісії та виборчі комісії муніципальних утворень можуть наділятися такими правами. Безпосередньо за підготовку та проведення муніципальних виборів відповідають виборчі комісії муніципальних утворень (муніципальні комісії), окружні, дільничні комісії. При проведенні муніципальних виборів кожна попередня з них є вищестоящої
  4.  § 2. Місцева адміністрація
      юридичної особи. Наприклад, відповідно до Положення про адміністрацію муніципального освіти міста Пушкіна, затвердженим постановою Пушкінського міської Ради від 11 травня 2000 р., адміністрація муніципального освіти "місто Пушкін" є органом управління муніципальним господарством і діє під безпосереднім керівництвом керуючого адміністрацією. Адміністрація
  5.  § 1. Загальна характеристика відповідальності органів, посадових осіб місцевого самоврядування
      юридичними особами відповідно до федеральними законами. У вітчизняній, так і в зарубіжній юридичній літературі ще не вироблено загального підходу до поняття юридичної відповідальності. Одними авторами вона визначається як "міра державного примусу, заснована на юридичному і громадському осуді поведінки правопорушника і виражається у встановленні для нього певних
  6.  § 1. Поняття комерційного права
      юридичний (формальний, зовнішній) ознака, вимога, що пред'являється до підприємництва з боку законодавця. Розглянемо докладніше кожен із зазначених ознак підприємницької діяльності. По-перше, підприємницька діяльність - це діяльність самостійна. Ця ознака вказує на вольовий джерело підприємницької діяльності. Громадяни та юридичні особи
  7.  § 3. Розгляд економічних спорів арбітражними судами
      юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи і мають статус індивідуального підприємця. У прямо передбачених законами випадках арбітражні суди розглядають спори за участю соціальних утворень, які не є юридичними особами, та громадян, які не мають статусу індивідуального підприємця. Це, наприклад, спори про
  8.  § 3. Державне регулювання ринку цінних паперів і саморегульовані організації професійних учасників ринку цінних паперів
      юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба Російської Федерації і зі своїм найменуванням, розрахунковий рахунок і інші рахунки, включаючи валютний. Місце знаходження ФКЦБ - місто Москва. Керівник Федеральної комісії є за посадою федеральним міністром. Посади п'яти членів ФКЦБ (першого заступника голови, заступників голови, секретаря Федеральної
  9.  § 2. Права, обов'язки і відповідальність платників податків
      юридичних і фізичних осіб вести справи таким чином, щоб максимально зменшити розмір своїх податкових виплат. Визнання права платника податків на податкове планування поставить проблему розмежування законних і незаконних способів зменшення податкових виплат. Законними способами є вибір місця реєстрації юридичної особи, вибір організаційно-правової форми підприємництва,
  10.  § 5. Форми державного контролю за місцевим самоврядуванням
      юридичних або фізичних осіб. Законом має бути визначено порядок контролю цільового використання матеріальних і фінансових коштів, призначених для здійснення органами місцевого самоврядування переданих їм державних повноважень. Такий порядок здійснення адміністративного контролю за місцевим самоврядуванням. Цей контроль є постійним і присутнім у всіх областях