| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
33.1. Зміст і основні напрями державної політики у сфері освіти |
||
|
Ст. 53 Конституції України закріпила право громадян на освіту. Повна загальна середня освіта оголошено обов'язковим. Держава взяла на себе обов'язок забезпечувати доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах, або через національні культурні товариства. Стаття 4 Закону України «Про освіту» проголосила, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика у сфері освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. З метою забезпечення реалізації єдиної державної політики в галузі освіти здійснюється державний контроль за діяльністю навчальних закладів незалежно від форм власності. Державний контроль проводиться центральними і місцевими органами управління освітою та Державною інспекцією навчальних закладів при Міністерстві освіти і науки України. Положення про центральних державних органах управління освітою, про Державну інспекцію навчальних закладів при Міністерстві освіти і науки України затверджуються Кабінетом Міністрів України. Стаття 3 Закону України «Про дошкільну освіту» закріплює основні принципи державної політики у сфері дошкільної освіти. Так, держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Держава: надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (базового компонента дошкільної освіти); проявляє турботу про збереження та зміцнення здоров'я, психологічного та фізичного розвитку дітей; сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності. З метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері дошкільної освіти здійснюється державний контроль за діяльністю дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності. Державний контроль за діяльністю дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань інспектування навчальних закладів при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у сфері освіти і науки, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади, органи місцевого самоврядування. Основною формою державного контролю за діяльністю дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності є державна атестація, яка * проводиться не рідше одного разу на десять років у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки. Результати державної атестації дошкільного навчального закладу публікуються. Позачергова атестація проводиться, як виняток, лише за рішенням Міністерства освіти і науки України за поданням органу громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу або відповідного органу управління освітою. Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, що грунтується на повній загальній середній освіті, і завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації . Стаття 4 Закону України «Про вищу освіту» закріпила право громадян на вищу освіту. Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти. Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україна. Стаття 3 Закону України «Про вищу освіту» визначає основні принципи державної політики в галузі вищої освіти. Державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України. Державна політика у галузі вищої освіти грунтується на принципах: - доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України; - незалежності отримання вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій; - інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи; - наступності процесу здобуття вищої освіти; - державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень; - гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців. Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом: - збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості; - підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їх можливостей для отримання вищої освіти; - створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти; - надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; - забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, яка здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за рахунок відповідних бюджетів , фізичних та юридичних осіб, з урахуванням потреб осіб, а також інтересів держави та територіальних громад; - надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством; - належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій. В Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України від 24 травня 2000 р.1, одним із пріоритетів соціальної політики визначено «створення умов для забезпечення ... всебічного розвитку освіти ». У галузі освіти, зокрема, передбачається, що в період до 2004 р. здійснюватиметься реформування освіти, розроблятимуться і впроваджуватимуться державні стандарти освіти. З метою визначення стратегії та основних напрямів подальшого розвитку освіти в Україні Указом Президента України від 17 квітня 2002 затверджена Національна доктрина розвитку образованія2. 1 Офіційний вісник України. - 2000. - № 21. - Ст. 858. 2 Там же. - 2002. - № 16. - Ст. 859. Національна доктрина розвитку освіти складається з 16 розділів, в яких закріплюються мета, принципи, стратегічні напрями та гарантії забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти: I. Загальні положення. II. Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти. III. Національний характер освіти і національне виховання. IV. Стратегія мовної освіти. V. Освіта - рушійна сила розвитку громадянського суспільства. VI. Освіта і фізичне виховання - основа для забезпечення здоров'я громадян. VII. Рівний доступ до здобуття якісної освіти. VIII. Безперервність освіти, навчання протягом життя. IX. Інформаційні технології в освіті. X. Управління освітою. XI. Економіка освіти. XII. Освіта і наука. XIII. Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників. XIV. Соціальні гарантії учасників навчального процесу. XV. Міжнародне співробітництво та інтеграція в галузі освіти. XVI. Очікувані результати. Національна доктрина розвитку освіти (далі - Національна доктрина) визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття. Національна доктрина розвитку освіти в першому ж розділі проголошує, що освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»). Разом з тим стан справ у сфері освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші, властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість вирішення їхніх нагальних проблем. Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти впродовж життя для всіх громадян та подальше утвердження його національного характеру. Повинні постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасним науково-технічним дослідженням. Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки. Вимагають державної підтримки дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а також дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку. Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впровадити технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти. Всі ці проблеми потребують першочергового вирішення. В Україні має забезпечуватися прискорене, випереджувальний інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для розвитку самоствердження і самореалізації особистості протягом життя. Мета державної політики щодо розвитку освіти, за Національною доктриною, полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну і правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти Національна доктрина визначила: - Особистісну орієнтацію освіти; - Формування національних і загальнолюдських цінностей; - Створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; - Постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; - Розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя; - Пропаганду здорового способу життя; - Розширення україномовного освітнього простору; - Забезпечення освітніх потреб національних меншин; - Забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу; - Розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти; - Органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти; - Впровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій; - Совданіе індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів; - Створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення; - Інтеграцію вітчизняної освіти в європейський і світовий освітній простір. Національна доктрина висуває концепцію удосконалення управління освітою. Сучасна система управління сферою освіти розвивається як державно-громадська. Вона може враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг. Першочерговими завданнями є налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного, інформаційного супроводу управлінських рішень, подолання розрізненості адміністративних даних. Нова модель системи управління сферою освіти може бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою. Модернізація управління освітою передбачає: - Оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління; - Перерозподіл функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами; - Перехід до програмно-цільового управління; - Об'єднання державного і громадського контролю; - Впровадження нової етики управлінської діяльності, яка базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації; - Прозорість розробки, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів; - Створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх вплив на якість освітніх послуг на всіх рівнях; - Організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій; - Впровадження новітніх інформативно-управлінських і комп'ютерних технологій; - Демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації; - Удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів; - Підвищення компетентності управлінців усіх рівнів; - Ширше залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти. Реалізація Національної доктрини забезпечить перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, сприяти суттєвому зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "33.1. Зміст і основні напрями державної політики у сфері освіти" |
||
|
||