| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення |
||
|
У випадках, коли невиконання або неналежне виконання платіжного доручення мало місце у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій банком, залученим для виконання розрахункових операцій, відповідальність може бути покладена судом безпосередньо на винний банк (п. 2 ст. 866 ЦК). Дана норма може бути розцінена як передбачене законом положення, що допускає, що відповідальність несе є безпосереднім виконавцем зобов'язання третю особу. І в цьому сенсі зазначена норма повністю кореспондує нормі, що міститься в ст. 403 ГК. Чи повинен банк, що прийняв платіжне доручення, відповідати за дії банку, що обслуговує отримувача коштів, щодо незарахування або несвоєчасного їх зарахування на його банківський рахунок? Чи буде він у цьому випадку вважатися виконав своє грошове зобов'язання перед клієнтом? При відповіді на ці питання необхідно виходити з того, що місцем виконання грошового зобов'язання (зобов'язання клієнта банку перед одержувачем грошових коштів) визнається місце знаходження кредитора (ст. 316 ЦК), тобто в даному випадку місце знаходження його грошових коштів, яким є банк, що обслуговує кредитора. Кредитор має права вимоги до цього банку, що випливають з договору банківського рахунку, у тому числі і право вимоги своєчасного зарахування надійшли на його адресу грошових коштів на банківський рахунок, відкритий у зазначеному банку. Невиконання чи неналежне виконання банком своїх обов'язків щодо зарахування на банківський рахунок клієнта надійшли йому грошових коштів тягне застосування відповідальності, в тому числі і у формі відшкодування заподіяних збитків. На боржника (платника) за основним грошовим зобов'язанням не може бути покладено ризик, пов'язаний з вибором кредитором банку, що обслуговує останнього. Тому таке грошове зобов'язання має вважатися виконаним з моменту зарахування грошових коштів на кореспондентський рахунок банку, що обслуговує кредитора (отримувача коштів). Відповідно, і відповідальність банку, що прийняв від платника платіжне доручення, повинна бути обмежена моментом надходження грошових коштів на кореспондентський рахунок банку, що обслуговує отримувача коштів "*". --- "*" Раніше в юридичній літературі ця позиція висловлювалася Л.А. Новосьолова (див.: Новосьолова Л.А. Проблеми цивільно-правового регулювання розрахункових відносин. С. 26). На банк, що обслуговує платника, а також на банк, що обслуговує отримувача коштів, може бути покладена відповідальність у формі неустойки за несвоєчасне списання або перерахування грошових коштів за платіжним дорученням клієнта і, відповідно, за їх несвоєчасне зарахування на рахунок одержувача (ст. 856 ЦК). Дана неустойка по відношенню до збитків носить заліковий характер. Ще одна міра відповідальності за невиконання або неналежне виконання банком (залученими банками) платіжного доручення клієнта передбачена п. 3 ст. 866 ЦК, згідно з яким, якщо порушення правил здійснення розрахункових операцій банком спричинило неправомірне утримання грошових коштів, банк зобов'язаний сплатити відсотки в порядку та розмірі, передбачених ст. 395 ГК. Стосовно до банку, що обслуговує платника, у разі порушення останнім правил здійснення розрахункових операцій виявляється можливим застосувати відповідальність як у формі неустойки, встановленої ст. 856 ГК, так і у формі відсотків, передбачених п. 3 ст. 866 Кодексу. У зв'язку з цим у Постанові Пленуму Верховного Суду РФ і Пленуму Вищого Арбітражного Суду РФ від 8 жовтня 1998 р. N 13/14 "Про практику застосування положень Цивільного кодексу Російської Федерації про відсотки за користування чужими коштами" дано таке роз'яснення. Прострочення банку в перерахуванні грошових коштів є підставою для сплати неустойки згідно ст. 856 ЦК, якщо при внутрішньобанківських розрахунках кошти не були зараховані на рахунок одержувача в тому ж банку у строк, встановлений ст. 849 ГК, а при міжбанківських розрахунках - якщо доручення, забезпечені наданням відповідного покриття (наявність коштів на кореспондентському рахунку банку-платника у банку-посередника), що не передані в цей термін банку-посереднику. При розгляді спорів, пов'язаних із застосуванням до банків відповідальності за неналежне здійснення розрахунків, судам запропоновано враховувати, що якщо порушення правил здійснення розрахункових операцій при розрахунках платіжними дорученнями спричинило неправомірне утримання грошових коштів, то банк, в тому числі і банк, залучений до виконання доручення, сплачує платнику відсотки, передбачені ст. 395 ГК на підставі ст. 866 Кодексу. Неправомірне утримання має місце в усіх випадках прострочення перерахування банком коштів за дорученням платника. Клієнт-платник, який обслуговується банком за договором банківського рахунку, у разі безпідставного утримання цим банком грошових коштів при виконанні платіжного доручення має право пред'явити або вимога про сплату неустойки, передбаченої ст. 856 ГК, або вимога про сплату відсотків на підставі ст. 866 Кодексу. Що стосується банків, залучених до здійснення банківського переказу, то у випадках, коли порушення ними правил здійснення розрахункових операцій спричинило неправомірне утримання грошових коштів, вони зобов'язані сплатити платнику відсотки за користування чужими грошовими коштами у порядку та розмірі , які передбачені ст. 395 ГК. Зазначені відсотки по відношенню до збитків також носять заліковий характер. Щодо банку, що обслуговує платника, при застосуванні до нього заходів відповідальності, передбачених ст. 856 та ст. 866 ЦК (обидві міри відповідальності застосовуються у порядку та розмірі, передбачених ст. 395, тобто мова йде про стягнення відсотків річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі ставки рефінансування Банку Росії), виникає проблема співвідношення стягуваних відсотків і відсотків, сплачуваних банком за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта. З цього приводу в Постанові Пленуму Вищого Арбітражного Суду РФ від 19 квітня 1999 р. N 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з укладенням, виконанням та розірванням договорів банківського рахунку" (п. 10) є роз'яснення, відповідно до якого в тих випадках, коли банк, зобов'язаний сплачувати відсотки за користування грошовими коштами клієнта (ст. 852 ЦК), їх не виконує належним чином доручення про перерахування грошових коштів, суди мають брати до уваги таке. При списанні банком грошових коштів з рахунку клієнта і неперерахуванні їх за призначенням клієнт має право вимагати притягнення банку до відповідальності (ст. ст. 856, 866 ЦК). Відсотки за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк зобов'язаний сплачувати до моменту списання відповідної суми з рахунку клієнта. Якщо банк, що не виконуючи доручення клієнта, що не списує відповідної грошової суми з рахунку, клієнт має право вимагати як застосування зазначеної відповідальності, так і нарахування відсотків за користування грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку (ст. 852 ЦК). Прострочення виконання банком платіжного доручення клієнта може мати також те наслідок, що клієнт скористається своїм правом до моменту списання грошових коштів з кореспондентського рахунку банку платника відмовитися від виконання зазначеного доручення і вимагати відновлення не переведеної за платіжним дорученням суми на його рахунку. У цьому разі платіжне доручення має бути відкликано клієнтом. Судово-арбітражна практика виходить з того, що відповідне право клієнта банку випливає з п. 2 ст. 405 ЦК, згідно з яким, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (п. 8 Постанови Пленуму Вищого Арбітражного Суду РФ від 19 квітня 1999 р. N 5). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Відповідальність за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення " |
||
|
||