Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
Колектив авторів. Федеральний закон «Про неспроможність (банкрутство)». Текст із змінами і доповненнями на 2011 рік, 2011 - перейти до змісту підручника

Стаття 20. Арбітражні керуючі

1. Арбітражним керуючим визнається громадянин Російської Федерації, що є членом однієї з саморегульованих організацій арбітражних керуючих.
Арбітражний керуючий є суб'єктом професійної діяльності і здійснює регульовану цим Законом професійну діяльність, займаючись приватною практикою.
Арбітражний керуючий має право займатися іншими видами професійної діяльності та підприємницькою діяльністю за умови, що така діяльність не впливає на належне виконання ним обов'язків, встановлених цим Законом та Федеральним законом від 25 лютого 1999 року N 40 ФЗ " Про неспроможність (банкрутство) кредитних організацій ". Арбітражний керуючий має право бути членом тільки однієї саморегулівної організації.
2. Саморегульована організація арбітражних керуючих встановлює такі обов'язкові умови членства в цій організації:
наявність вищої професійної освіти;
наявність стажу роботи на керівних посадах не менше ніж рік і стажування в якості помічника арбітражного керуючого у справі про банкрутство не менш ніж шість місяців або стажування в якості помічника арбітражного керуючого у справі про банкрутство не менш ніж два роки, якщо більш тривалі терміни не передбачені стандартами і правилами професійної діяльності арбітражних керуючих, затвердженими саморегулюючою організацією (далі - стандарти і правила професійної діяльності);
здача теоретичного іспиту за програмою підготовки арбітражних керуючих;
відсутність покарання у вигляді дискваліфікації за вчинення адміністративного правопорушення або у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за вчинення злочину;
відсутність судимості за вчинення умисного злочину.
3. Умовами членства в саморегулюючої організації арбітражних керуючих є також наявність у члена саморегулівної організації договору обов'язкового страхування відповідальності, яке відповідає встановленим статтею 24.1 цього Закону вимогам, внесення членом саморегульованої організації встановлених нею внесків, у тому числі внесків до компенсаційний фонд саморегулівної організації.
4. Саморегульована організація арбітражних керуючих в якості умов членства в ній поряд з вимогами, передбаченими пунктами 2 і 3 цієї статті, має право встановлювати інші вимоги до компетентності, сумлінності та незалежності арбітражного керуючого.
5. У період членства в саморегулюючої організації арбітражних керуючих арбітражний керуючий зобов'язаний відповідати встановленим саморегулюючою організацією відповідно до пунктів 2 - 4 цієї статті умовам членства в ній. Порядок підтвердження відповідності арбітражного керуючого умовам членства в саморегулюючої організації встановлюється саморегулюючої організацією.
Член саморегулівної організації, що не відповідає умовам членства в саморегулюючої організації, виключається з її членів протягом одного місяця з дати виявлення такої невідповідності.
З дати виявлення невідповідності арбітражного керуючого вимогам, встановленим пунктами 2 - 4 цієї статті, арбітражний керуючий не може бути представлений саморегулюючою організацією до арбітражного суду для затвердження у справі про банкрутство.
6. У цьому Законі роботою на керівних посадах визнається робота в якості керівника юридичної особи або його заступника, заміщення вищих і головних посад державної цивільної служби Російської Федерації, робота в якості керівника органу місцевого самоврядування або його заступника, а також діяльність в якості арбітражного керуючого при умови виконання обов'язків керівника боржника, за винятком випадків участі в процедурах, застосовуваних у справі про банкрутство до відсутнього боржника.
7. Саморегульована організація арбітражних керуючих на підставі встановлених умов членства в ній визначає перелік документів, що мають подаватися особами при прийомі в члени саморегулівної організації, а також вимоги до оформлення цих документів. Протягом тридцяти днів з дати подання особою заяви про прийом в члени саморегулівної організації з доданням усіх документів, передбачених зазначеним переліком, постійно діючий колегіальний орган управління саморегулюючої організації розглядає подані такою особою документи і в разі відповідності такої особи вимогам, встановленим умовами членства в саморегулюючої організації , приймає рішення про прийом такої особи в її члени.
8. Рішення про прийом особи в члени саморегулівної організації арбітражних керуючих набирає чинності з дати подання такою особою в саморегульовану організацію документів, що підтверджують виконання всіх умов членства в цій організації, встановлених відповідно до пункту 3 цієї статті.
У разі невиконання особою, стосовно якої прийнято рішення про прийом в члени саморегулівної організації, зазначених умов членства в саморегулюючої організації протягом двох місяців з дати прийняття такого рішення воно визнається анульованим.
9. Відомості про особу, прийнятому в члени саморегулівної організації арбітражних керуючих, включаються до реєстру членів саморегулівної організації протягом трьох робочих днів з дати набрання чинності рішення про прийом такої особи в члени саморегулівної організації. Особа, щодо якої набуло чинності рішення про прийом в члени саморегулівної організації, може бути затверджено арбітражним судом в якості арбітражного керуючого для проведення процедур, застосовуваних у справі про банкрутство, з дати включення відомостей про таку особу до реєстру членів саморегулівної організації арбітражних керуючих. Протягом десяти робочих днів з дати включення відомостей про таку особу до реєстру членів саморегулівної організації арбітражних керуючих йому видається документ про членство в саморегулівної організації.
10. У разі невідповідності особи вимогам, встановленим умовами членства в саморегулюючої організації арбітражних керуючих, постійно діючий колегіальний орган управління саморегулюючої організації приймає рішення про відмову в прийомі такої особи в члени саморегулівної організації із зазначенням причин відмови.
Рішення про відмову в прийомі особи в члени саморегулівної організації спрямовується такій особі протягом десяти робочих днів з дати прийняття цього рішення.
Рішення про відмову в прийомі особи в члени саморегулівної організації або ухилення саморегулівної організації від прийняття рішення про прийом або про відмову в прийомі в члени даної організації може бути оскаржене до арбітражного суду протягом шести місяців з дати прийняття цього рішення або дати, коли це рішення мало бути прийняте.
11. Членство арбітражного керуючого в саморегулівної організації арбітражних керуючих припиняється за рішенням постійно діючого колегіального органу управління саморегулюючої організації у разі:
подачі арбітражним керуючим у саморегульовану організацію заяви про вихід з цієї саморегулівної організації;
винятку арбітражного керуючого з саморегулівної організації у зв'язку з порушенням арбітражним керуючим умов членства в саморегулюючої організації;
порушення арбітражним керуючим вимог цього Закону, інших федеральних законів, інших нормативних правових актів Російської Федерації, федеральних стандартів, стандартів і правил професійної діяльності.
12. Спори, пов'язані з професійною діяльністю арбітражного керуючого, його відносинами з саморегулюючою організацією арбітражних керуючих, вирішуються арбітражним судом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Стаття 20. Арбітражні керуючі "
  1. Глава 5. ГАРАНТІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
    Гарантії здійснення місцевого самоврядування в Російській Федерації визначаються і забезпечуються державою в особі федеральних і регіональних органів державної влади. Вони мають різноманітний характер і можуть бути об'єднані в дві основні групи: загальні гарантії місцевого самоврядування та спеціальні (юридичні) гарантії місцевого самоврядування. У статті 12 Конституції Російської
  2. § 1. Поняття і принципи місцевого самоврядування. Моделі взаємовідносин державної влади і місцевого самоврядування
    Поняття місцевого самоврядування відносно недавно стало загальновживаним в російському праві. В якості юридичного терміну воно було закріплено в Законі СРСР від 9 квітня 1990, N 1418-1 "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР". --- Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. 1990. N 16. Ст. 267.
  3. § 2. Регулювання компетенції органів місцевого самоврядування
    У російській правовій науці загальнотеоретичні аспекти проблеми компетенції досить детально розглянуті. І хоча в наукових роботах, присвячених цим питанням, мова йде, як правило, про компетенції державного органу, видається, що містяться в них положення і висновки про поняття, структуру компетенції цілком застосовні і до органів місцевого самоврядування, оскільки, незважаючи на те що
  4. § 5. Форми державного контролю за місцевим самоврядуванням
    Оскільки місцеве самоврядування самостійно, адміністративний контроль, що означає перевірку не тільки законності, а й доцільності дій (рішень) підконтрольних суб'єктів, за його діяльністю неможливий, так як він означав би пряме адміністративне підпорядкування органів місцевого самоврядування органам державної влади. Існує єдиний виняток з цього правила -
  5. § 2. Форми опосередкованої участі населення у здійсненні муніципальної влади
    Відмінності органів місцевого самоврядування від органів влади державної чітко простежуються в Конституції Російської Федерації. В якості таких виступають: по-перше, суб'єкт, який дані органи представляють і від імені якого здійснюють будь-які юридичні дії, по-друге, територіальні межі юрисдикції владних органів, по-третє, виняткові, їм одним притаманні особливості.
  6. § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
    Загальні положення. Для того щоб угода призвела до тих правових наслідків, яких бажають досягти її учасники, необхідний ряд умов, яким вона повинна відповідати. По-перше, здійснювати угоди можуть лише особи, що володіють такою складовою частиною дієздатності, як сделкоспособность. По-друге, потрібно, щоб особа дійсно бажало здійснити операцію і правильно висловило зовні волю на її
  7. § 3. Види цивільно-правової відповідальності
    Договірна та позадоговірна відповідальність. Цивільно-правова відповідальність може класифікуватися на окремі види по різних підставах. Цивільно-правова відповідальність залежно від основи може бути підрозділена на договірну і внедоговорную. Обидва види відповідальності характеризуються компенсаційної спрямованістю і задовольняють майнові інтереси потерпілого за
  8. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    1. Ad hoc [ад хок] - для даного випадку, для цієї мети 2. Ad referendum [ад референдум] - до доповіді (відкласти для подальшого розгляду) 3. A fortiori [а фортіорі] - тим більше 4. A posteriori [а постеріорі] - на підставі досвіду, з виниклою пізніше точки зору 5. A priori [а пріорі] - заздалегідь, попередньо 6. Bona fide [бона ФІДЕ] - чесно, сумлінно 7. Causa [кауза] -
  9. § 4. Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади
    Загальні положення. Відповідно до ст. 53 Конституції РФ кожен має право на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадових осіб. Зміст зазначеного права конкретизує ст. 16 ГК, що встановлює, що збитки, заподіяні громадянину чи юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності)
  10. § 2. Система російського законодавства про інтелектуальну власність
    Кодифікація законодавства про інтелектуальну власність в Російській Федерації. У всьому світі законодавство про інтелектуальну власність представлено спеціальними законами, присвяченими правову охорону окремих результатів інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації. У цивільних кодексах норм про інтелектуальну власність або зовсім немає, або вони представлені